| |
| Статья написана 9 октября 2021 г. 09:09 |
Тієї зими мене захопила бурхлива хвиля фантастичних ідей. Чому, звідки? Не відаю. Може, юна душа знаходила для себе віконечко для втечі з спотвореної реальності або відбувалися спонтанні прориви свідомості в площину інших часів і просторів. Роздобувши з десяток зошитів, я розпочав писати фантастичний роман під назвою “Таємничі зоряні світи, або Всюдихід професора Гоба”.
Досі пам’ятаю дивну фабулу і закручений сюжет юнацького опусу. На жаль, текст не зберігся, лише деякі уривки були вилучені співробітниками державної безпеки в осінні дні сорок дев’ятого року, коли мене вперше кинули до буцегарні. Про що ж мріялося в ті суворі літа окупаційної доби? Чи було те фантазування порожнім конструюванням небувалих ситуацій, чи в ньому виявлялися якісь потойбічні, не проявлені можливості для людини, не реалізовані ще й досі? А писалося ось що… Молодий учений, професор Київського університету Станіслав Гоб зробив надзвичайне відкриття — збагнув таємницю зародження світового руху, а відтак і всіх джерел енергії. Він може вільно трансформувати різновиди енергії одна в одну і навіть відкривати криниці сили в глибинах речовини, тобто в надрах атома. Глибоко замислившись, чи має він право передати людям страхітливу потужність космічного творення, Гоб вирішує, що існуюча людська цивілізація не здатна гуманно розпорядитися чарівним винаходом. Тим часом гримнула революція, почалася громадянська війна. Вченого переслідують представники розмаїтих сил — білогвардійці, анархісти, розвідники Антанти, одного разу червоногвардійці вдерлися до його лабораторії і, побачивши химерні креслення та моделі приладів, вирішили “недорізаного буржуя шльопнути”. На щастя, надійшов революційний студент, котрий колись вчився в університеті і знає Гоба. Він рятує вченого та його експонати й креслення. У цій безвиході Гоб вирішує летіти у Всесвіт. Оскільки люди Землі можуть обернути його відкриття лише на зло, треба шукати істот, достойних отримати титанічні сили атома. Він формує портативний пристрій, в якому може долати міжзоряні простори. Практично унікальний корабель здатний розвинути безмежну швидкість, він в польоті перетворюється в гігантську “світлову краплю”, невразливу для часово-просторових тіл. До каюти поміщено кілька автоматів — штучних помічників, пальне добуває професор з будь-якого кристалічного шматка речовини. В якусь грозову ніч, коли лабораторію Гоба знову атакують невідомі озброєні люди, він вистрибує з вікна, пробирається в гущавину саду, де стоїть готовий до старту зоряний пристрій, і відлітає у Всесвіт. Чого тільки не накрутив юний автор у тому багатотомному романі. Спочатку політ на Місяць. Там у печерах Гоб знаходить залишки селенітів-учених, ув’язнених в гірських темницях. Дивується, чому цивілізації на Місяці нема, а в’язниці ще й досі лишилися. Нещасні бранці розповідають, що вони озброїли селенітських володарів страхітливою потугою атома, а ті, замкнувши винахідників у підземелля, розв’язали останню війну між племенами. Всі загинули, а винуватці залишилися під наглядом автоматичних охоронців, у самотині спокутуючи жахливу вину. Гоб визволяє їх, пропонуючи летіти у зоряні світи, щоб передавати тим чи іншим цивілізаціям заповіт космічного імперативу: відкривати джерела атомної енергії лише тоді, коли цивілізація визріє і стане повністю гуманною. Корабель прямує до Марса, потім до супутників Юпітера, а далі — до інших зірок. Всюди Гоб визволяє соратників-учених, вони створюють побратимську команду для казкової місії — об’єднання всіх світів у Галактичну Сім’ю… Що ж, сюжет як сюжет, на цьому можна накрутити безліч колізій та пригод, але й тепер, згадуючи свої “писання” в тривожні дні окупації, я віддаю належне ідеалам, що виплекали мою душу. Згадай, читачу, що навіть сучасні зарубіжні фантасти, мріючи про освоєння далеких світів, рідко піднімаються до гуманістичних прогнозів прийдешнього: більшість сюжетів — війни, поневолення аборигенів, зоряні колонії, гангстерські змагання. Оця фундаментальна комуністична орієнтація, котра дозволила великому мрійникові Івану Єфремову побудувати прекрасні картини грядущого гармонійного світу, котра врятувала совість і віру автора цих рядків від зневіри та занепаду, є, на мою думку, головним плодом революції. Не предмети, не будівлі, не освіта, не всілякі блага, а саме отой невмирущий вогник на обрії мрії, котрий не дає нам забути, що ми люди, що ми діти Великої Розумної Ріки Всесвіту, до якої маємо прилучитися… Зима 1941-1942 (автору тоді було 15 років, це його перший великий фантастичний твір) ___ Олесь Бердник ПІТЬМА ВОГНИЩА НЕ РОЗПАЛЮЄ… Науково-фантастична феєрія Київ, «Український письменник», 1993 с. 199-200 ________ "Гоб" — паліндром слова "Бог". Скоріше за все, випадковість.
|
| | |
| Статья написана 12 августа 2021 г. 16:59 |
Справа художнього фільму "Мрії назустріч"/Серце Всесвіту/Вам аплодує Галактика 23.5.60-20.4.63. Редакційно-сценарна колегія Держкіно. ф.1127, оп.1, спр. 54, арк.55-91. ЦДАМЛМ *
Давид Михайлович Персон "И. Мурадели: нотобиблиографичесий справочник" Всесоюзное изд-во, Советский композитор, 1983 — Всего страниц: 159 
* Валентин Иванович Толстых "Мы были: советский человек как он есть" Культурная революция, 2008 — Всего страниц: 768 
* Все началось с сюжета, автором которого был киевский писатель-фантаст Олесь Бердник. С такой себе планеты Центурия в направлении Земли вылетел космический корабль, который в пути, однако, совершил аварийную посадку на Марсе. Чтобы помочь инопланетянам, земляне посылают космический корабль “Океан”. Но солнечная вспышка “Океан”теряет топливо и не может вернуться обратно. Ему вдогонку стартует грузовая космическая ракета с топливом... А дальше будут и поиски пропавших жителей Центурии, и неприятности в экстремальных условиях, и взрыв грузовой ракеты. Все эти межпланетные приключения О. Бердник описал в повести «Сердце Вселенной». Он был опытным автором, имел в активе пять других повестей и два романа. Но именно “Сердце Вселенной”решил переделать в киносценарий, который назвал “Вам аплодирует Вселенная”. Ошибка: Вам аплодирует Галактика На Одесской студии сценарий прочитали, похвалили, положили в дальний ящик и забыли. И когда Юрий Гагарин совершил сенсационный полет в космос, ситуация изменилась – космическая тематика вдруг стала актуальной. “Давно у нас на студии лежал сценарий «Вам аплодирует Вселенная», – вспоминала Лидия Гладкая, директор Одесской киностудии в 1961-1963 годах. – Мы решили вернуться к этому сценарию”. Зато ни один из режиссеров студии не заинтересовался межпланетными приключениями. Возможно, потому, что такой фильм является сложным в производстве, потому что предполагает много комбинированных съемок. А может, не нравился сценарий. Тогда Госкино УССР направило в Одессу режиссера Киевской киностудии им. А. Довженко Абрама Народицкого с поручением сделать фильм по сценарию О. Бердника. Он приехал, сформировал творческую группу, пригласил на главную роль заслуженного артиста Грузинской ССР Отара Коберидзе и начал снимать. Но во время съемок оказалось, что у режиссера и его коллег разное видение будущей ленты. Работать вместе стало невозможно. Народицкий вернулся в Киев. Вопрос с новым режиссером некоторое время решить не удавалось. “Был у нас в студии замечательный мастер комбинированных съемок Михаил Карюков, о которого на студии говорили, что он может сделать вулкан из манной каши, – споминала директор Лидия Гладкая. – Поставить фильм, полный комбинированных съемок, было мечтой его жизни. Но, конечно, самостоятельную постановку как режиссеру мы ему дать не могли”. Самостоятельную постановку Карюков не мог получить из-за отсутствия режиссерского диплома. Он был оператором, автором книги “Новые способы комбинированных съемок”. Имел, между прочим, опыт и режиссерской работы-в 1959-м снял на киевской студии им. А. Довженко (совместно с Александром козырем) полнометражный фильм “Небо зовет”. Кстати, тоже на космическую тематику. Фактически, он был лучшим кандидатом в постановщики «мечты навстречу», поэтому студия приняла “соломоново”решение: сорежиссерами назначили двоих – Михаила Карюкова и исполнителя главной роли Отара Коберидзе (он отвечал за работу с актерами). Очевидно, на этом этапе сценарий был переработан. Пригласили несколько доработать кинодраматурга Ивана Бондина (по другим его сценарию Александр и Кира Муратовы скоро снимут на Одесской студии свой дебютный фильм “Наш честный хлеб”). Потом что-то свое внес Михаил Карюков. Окончательную версию сценария написал Отар Коберидзе. Возможно, тогда фильм получил и новое название «мечты навстречу». Директором фильма – собственно, исполнительным продюсером-назначили Адольфа Фрадиса, человека профессионального и опытного: работал на Одесской студии с 1933 года. Он мог выполнить любые пожелания сорежиссеров, ведь для создания “настоящего” космического пейзажа могли понадобиться самые невероятные вещи. Песни, написанные для этой картины, стали тогдашними шлягерами, особенно «я-Земля», которую еще на протяжении многих лет исполняли на различных правительственных концертах. Музыка-композитора Вано Мурадели, слова-поэта Евгения Долматовского. Зато дочь Олеся Бердника утверждает, что на самом деле тексты песен принадлежат ее отцу. Электронную «космическую» музыку написал и исполнил на синтезаторе Эдуард Артемьев. Премьера фильма состоялась 18 ноября 1963 года. У советских зрителей картина обрела заслуженную популярность. В следующем году ее купили для проката Восточная Германия, Испания и Франция. Но вершиной успеха одесской ленты стала заинтересованность со стороны американских кинематографистов. Компания CinemaWestProduction придбала права на сценарий “Мечте навстречу” и, немного его изменив (в качестве землян выступают не советские люди, а американцы), сняла фильм “QueenofBlood” (“Кровавая королева”). Режиссер-Кертис Харрингтон. Лента вышла на экраны в марте 1966-го. Но потом, после громкого успеха, фильм “Мечте навстречу” будто исчез. Ни упоминаний в обзорах кинофантастики, ни показов на телевидении даже на День космонавтики... Это произошло не в последнюю очередь из-за диссидентскую деятельность Олеся Бердника. Уже в середине 1960-х годов начались атаки на его книги, далее прессинг со стороны КГБ, арест. Из библиотек и книготорговой сети изъяли все произведения писателя, подобная участь постигла и единственный фильм по его сценарию. А для Михаила Карюкова лента “Мечте навстречу” стала последней. Так, сбылась мечта его жизни – сделать фильм, полный комбинированных съемок. Но после этой картины он фактически ушел из кино. Или его оттуда «ушли». Хотя возраст имел еще непенсионный — 58 лет на момент премьеры. Чем дальше занимался? Почему ни в одном фильме больше не фигурирует его фамилия? Что случилось?.. Известно лишь, что он умер в 1992 году в Киеве. А о ленте “Мечте навстречу”неожиданно вспомнили в Германии. Там 15 июня 2009 года вышел DVD с “космическим”фильмом Одесской киностудии. Ст. Цалик Укр. оригинал https://matrix-info.com/mriyi-nazustrich-... * "Комсомольская правда" 12.10.1962. "Весна на Одесской студии": "Появился на студии, например, сценарий комедии "Жили-были", где фантазия молодых авторов В. Орлова и М. Ковалева смело сочетает лирику с эксцентрикой. Сценарий был еще несовершенен. По какому же пути идти в его совершенствовании? По образному выражению одного из редакторов, стоял вопрос — "обострять или стругать"? Обострять, считал редактор студии. Стругать — настаивали в Главном упр. по производству фильмов Министерства культуры СССР. Последний голос, понятно, сильнее. Значит, стругать, менять замысел, подгонять под шаблон. Киевский писатель А. Бердник в соавторстве с реж. М. Карюковым написали сценарий "Вам аплодирует Галактика" в жанре, как они сами определили, "научно-фантастической драмы". На студии идею создания фантастического фильма приветствовали, но к самому сценарию отнеслись критически. Его долго дорабатывали, переписывали, и все-таки ни у кого не было полной уверенности в успехе. Никто из студийных реж., кроме М. Карюкова — специалиста по комбинированным съемкам, не согласился взять на себя ответственность за постановку. Тогда Главное упр. по производству фильмов Министерства культуры УССР рекомендовало в Одессу находившегося в простое реж. студии им. Довженко А. Народницкого. Описка: Народицкого. Однако совместные усилия М. Карюкова и А. Народницкого не приносят пока результатов. Материал, который им уже удалось снять, справедливо не удовлетворяет коллектив студии, но... как ни странно, удовлетворяет Министерство культуры УССР. Что же делать? Продолжать съемки, явно идя на компромисс со своей совестью, или на время законсервировать фильм, пересмотреть еще раз сценарий, авторское видение материала? Рассказывая об этом, работники Одесской киностудии просили: "Пожалуйста, пишите обо всем, только не ссорьте нас с руководством!" Но совсем не ради обострения отношений мы затеяли этот разговор, и, надеемся, руководители укр. и союзного главков поймут нас правильно. Конечно, гораздо проще, вместо того, чтобы действительно руководить работой студии, опираясь прежде всего на талант художника и его творческую активность, "спускать директивы" по мелочам. К тому же, замечания и пожелания, высказываемые в Москве и в Киеве, порой не сходятся друг с другом. И это понятно: ведь речь идет об искусстве... Надо верить в художника, в его успех. В этом — один из секретов руководства искусством. Не потому ли с таким уважением относятся на Одесской студии к своему директору Л.В. Гладкой, что убедились — собственное субъективное восприятие для нее отнюдь не главное при решении вопросов творчества. ... На Одесской студии стараются не повторять уже кем-то ранее открытое. Не так-то это просто! Особенно, когда авторы берутся за воплощение идей, которые не очень-то глубоки и буквально носятся в воздухе. * Один из подзаголовков четвёртой главы публикации в «Зорьке» и пятой в "Искорке" называется «Мечте навстречу». А вначале выходила одноимённая книга Б. Ляпунова (1957) https://fantlab.ru/edition49719 Был одноимённый фильм (1963) по сценарию, и в некоторой степени, по произведению О. Бердника «Сердце Вселенной» (1962). https://fantlab.ru/blogarticle35672 Крылов, академик Таня Крылова, космонавт и радиоастроном Однако, Крылов — астронавигатор и врач, член экипажа «Малахита». Крылов-фильм/// Соколов , Огнев — ОБ Серце Всэсвиту; Крылов, Соколов, Ожегов — Лети, Икар! Так же, как и в фильме, в "Лети, Икар!" инопланетяне спасают раненого астронавта. Проходит любовная линия. Звездолёты. Ракета выдержит не больше двух астронавтов. * Мечте навстречу Год выпуска 1963 Премьеры: 
18 ноября 1963 СССР 
17 апреля 1964 ГДР 
Begegnung im All 15 июня 2009 Германия Премьера на DVD 
Испания Encuentro en el espacio (постер не найден) 
Франция Au-devant du rêve 
Премьера в Румынии. * 
https://ru.kinorium.com/53850/gallery/scr... *
|
| | |
| Статья написана 11 августа 2021 г. 20:39 |
12 серпня 1962 року перший українець полетів у космос. Ним став Павло Романович Попович. Що про це писали у ті дні українські письменники фантасти? Звісно, комуністична епоха, тиск партійних апаратників, у тому числі і від літератури, але… Відчуйте різницю. ШЛЯХ У БЕЗМЕЖЖЯ Американські вчені й інженери (та й весь світ, зрештою!) дивуються нашим успіхам у космонавтиці. А ми не дивуємося! Бо ми знаємо, добре знаємо, що таке радянська людина і що вона може здійснити для блага всього людства, особливо, коли вона озброєна могутньою радянською наукою і технікою. Чого ж нам дивуватися? Адже все це доведено і подвигами старшого покоління в перші роки соціалістичної революції, і героїзмом захисників Радянської Батьківщини в часи Великої Вітчизняної війни, і дальшими успіхами наших людей, які переможно будують комунізм. Ми пишаємося тим, що лави наших героїв-космонавтів дедалі зростають і міцніють: вчора їх було двоє, а сьогодні вже четверо. І це — тільки початок! Володимир ВЛАДКО ЧУДО Здрастуй, Павлуша. Здрастуй, Павло. Здрастуйте, товаришу Попович! Слово серця хочу сказати тобі, вам... Пробач, хвилююсь, і не можу збагнути, як краще звертатись — ти чи ви! А втім, до чого це офіційне «ви». Хоч ти і підполковник, а може, нині вже й полковник чи генерал — яке це має значення. Головне те, що це — чудо. Ти, твоя слава, твій зоряний шлях, від звичайного Узина до воріт у Безмежжя. Ти своїм подвигом і всі колеги, друзі твої, довели, що просте і велике йде рядом, що найвеличніші найкосмічніші завдання доступні всім людям. Треба лише захотіти, міцно, мужньо, з любов’ю до справи і людей... Ти захотів цього. І вийшов з сторінок книг. Ти зруйнував бліді схеми письменників, журналістів, фантастів; сповнив ледве помітні риси кров’ю, плоттю, духом, жвавим словом, радістю, розумом — і прорубав одну з перших стежин серед Космічної Тайни. Ніколи не заросте ця стежина. По ній підуть і вже ідуть нові й нові герої, вони розширять стежки в широкі вселенські траси, які з’єднають нас, людей Землі, з далекими Братами по розуму. Яке завдання може бути величнішим? Нема такого. Немало прекрасних скарбів внесла Україна рідна в спільну скарбницю світової культури, науки, труда. Скільки чарівних і прекрасних імен. Леся Українка, Великий Тарас, титан Франко, чарівник Лисенко і ціла плеяда сучасних героїв праці та творчості. І ти — простий, веселий хлопець з Київщини — заслужено станеш в славетну когорту героїв нації, які возвеличують свою родину, народ свій, свою Землю — Землю, яка віднині входить в Космічну Спілку Світів... Я прозріваю в майбутнє: наші кораблі сягають сусідніх планет, наші смоленські, київські, казахські, сибірські хлопці та дівчата ходять по таємних стежинах інших світів... Я бачу, як починають зеленіти земними деревами і травами пустельні простори, як над мертвими колись кулями речовини з’являється животворна атмосфера... Я бачу, як до рідної Землі мчать химерні чарівні кораблі наших Братів... Я бачу, як збираються десь у просторі вселенські форуми різнопланетних істот... Вони об’єднуються дружбою, любов’ю, творчістю, і кінця нема тій творчості, тій торжествуючій ході Розуму... Славен будь, Павлуша, Павле, товаришу Попович, наш простий і щирий земляче! Славен будь за те, що одним з перших прокладав траси в казкову Космічну Епоху людства... Олесь БЕРДНИК P.S. І щоб все було остаточно ясно: Володимир Владко з його «Сивим капітаном», «Аргонавтами Всесвіту», «Нащадками скифів» — з дитинства один з найулюбленіших мною українських фантастів.
|
| | |
| Статья написана 2 февраля 2020 г. 18:41 |
|
| | |
| Статья написана 16 ноября 2019 г. 23:51 |
|
|
|
облако тэгов
