Ще в кінці XIX віку в царській Росії були дивиною телефон, електричне світло, трамвай. Про можливість повіт* ряних сполучень між країнами тільки мріяли, читаючи

захоплюючі ромапп Жюля Верна Все. що міцно увійшло в каш побут.— кіно, телебачення, радіо — Лудо тоді майже клзкою. як килимсамоліт та інші дива народної фантастики. Герой одно?о з романів Жюля Верна виграв марі, здійс-ііиоши нсймовірм''Гі на той час задум: ній об’їЧаи навколо землі за ЙО днів! Ггпер яіи міг би. нікого нг вражаючи і ие витрачаючи Сій*ато енергії на подолання різних перешкод, ароб кім таку подорож за 8 днів

Ще на початку XX століття відважні мяилр имики безуспішно намагалися розкрити таємниці Північного та Південного полюсів. Нині на обох полюсах живуть « провадять наукові дослідження сміливі радянські люди.

З острахом дивилися люди на зоряне небо, тремтіли при появі нової комети, лякалися незрозумілих їм сонячних затемнень. Л вже у 80-х роках К. Е. ЦіолковськиК, викладач математики в нровінціальпій Калузі. почав рол-роблятн ідею міжпланетних сполучень. 1а до Великої Жовтневої соціалістичної революції до його прань мало хто ставився серно дію. Важко було и.іпггь уявити, ідо через кілька десятиріч у космос спершу буде закинуто штучний супутник Землі, я потім ракета полетить на Місяць.

Фантазія окіч-мих письмениихіп випереджала досліджиеиння науки і техніки. Автор «Божественної комедії» Дайте ЗДІЙСНИВ подорож у підземні глибини, а ПОІІМ ПІДНІССЯ у височінь безмежного неба. Це була, звичайно, справжнісінька вигадка; скований забобонами католицької* релігії. Даніє не міг вийти за межі її вчення. Але ось у XV столітті француз Моніепь створив проект чогось схожого па сучасний танк, його співвітчизник—Рпнф де ла Бретомм (XVIII ст.) — виклав принципи авіації та автомобіля

Це були, безперечно, лише мрії, які пе мали під собою реального грунту; адже XIX вік — вік нари й електрики іце не настав. Велиха технічна революція підвела під ці мрії міцну основу. Після Ндгара По. ІІІимн Вериа, К Флам-маріоиа література збагатилася ще одним жанром, якиіі ми тепер називаємо науковою фантастикою.

Критики скарх<зться. шо науково фантастичний жанр і Досі ие має ні історії, ні теорії. Ці скарги — пе безпідстав ні. До цьою часу я одну -купу» з ярликом міаукояо фантастичні івпри» звалюють КНИШ, які мають лише ту спільну ознаку, їмо в них йдеіься про речі, яких ие можна спостерігати на власні очі.

Нд яріла потреба розібратися у цій «купі». З «сі необхідно вилучити. насамперед, різні •небилиці п особах*, що їх особливо полюбляв; народна гпормісгь. У художній літературі попи беруть початок приблизно під давньогрецького письменника Лу кінна Оямосагського (II ст. до и. е.). У його творі «Правдива історія» знаходимо досить точне визначення подібної літератури: «Я писатиму.--чесно заявив автор. про те. чого не ба чи я, не імрсжив і пі від кого не чув, до того ж про те, чого не тільки нема* кіа-спрдпді, але її не може бути*.

Ііуло 6 несправедливо внмітаїи і? словесного мистецтва нісенітниці, іцо виникли спочатку у фольклорі, а потім про-довжували своє життя я Лукіана. у авторів знаменитого «Мюнхгауасна» (а іноді їх із серйозним виглядом пропону* читачеві сучасна буржуазна література). І Іе можна аяие-речуяатн потрійність таких цікавих «дурниць*, іуо викликають сміх у наших дітей, які одержують справжню насолоду і від «Мюихгаузеиа*. і від ♦Аліси в країні чудес», і від «Крокодила* К. Чуконського. Але пі літературні жни* ри в наш час ми не зарахуємо до на) кояоі фантастики.

Особливе місце у літературі належить 7йк званим «утопіям*— романам про Ідеальний, з погляду авторів державний і суспільний лад. творам, які теж походять ід сивої давнини. Найкраще ці думки висловлено п «Утоиіі» ТомаСа Мора. в «-Новій Атлдіїгнді» Ф. Бекони, а далі— в літературі утопічних соціалістів першої половини XIX століття. Звичайно, у цих іворкх можна віднайти і «наукові елементи», оскільки більшість із них була наслідком спостережень авторів над сучасним їм суспільним ладом Траплявшіся в них і елементи технічної фантазії, хоча їй відводиться другорядне місце

І Іа наших очах відмер иге один суміжний ждир — «авантюрно-географічний роман* — після того, як на карті земної кулі зникли «білі плями». Неможливі в наш час одинаки Робіизоии, відкривачі казкових земель Гуліверн. шукачі екзотики у дусі героів К у пера, Майн-Ріда. Поки ідо зберігають, па жаль, актуальність рОМАНН про боротьбу проти колонізаторів, але колоніалізмові залишилось жити иедоню. Мине якийсь час — і ці твори сприйматимуться як історичні. Вже тепер вони змушені поступитись місцем оповіданням мандрівників. ЩО переддють справжні, а не вигадані враження від не так давно «казкової» Індії, від країн Африки і Південної Америки.

Зрозуміло — ліїсрдтурні ЖДІфІІ ні* відгороджені однії гід одного непереборного стіною. Вже Жюль ВерН ие боями ввести у деякі свої романи соціально-сяпіримне загострення. Чимало теорія Г. Уеллса — це по суті соціальні сатири, що мають форму фантастичного роману, такі його «Перші люди на Місяці*. «Машина часу». «Люди — боги*.

Подібні памфлетио-фантастнчні твори знаходимо і п радянській літературі, хоча имии пе типові для науково-фантастичного ж.іиру. а о нашій літературі трапляються порівняно рідно. Згадаємо хіба «Гіперболоїд інженера Гаріна*

О. ТоАсгого. повісті Л. Лйгіна. «Стрибок т нішо* О. Бели* *ва тощо.

Галузь наукової фантастики знудилась, хоча п тон же час і роя ширилась. Коли в зарубіжній буржуазних літературах розвивалась і поширювалась — та нона поширюється І нині — література про світові катастрофи, про загибель цивілізації після майбутньої війни і таке інше, то увагу радянських фантасті я зосереджено на міжпланетних подорожах. перетворенні природи, відкритті нових джерел енергії, боротьбі а х короба ми і передчасною смертю — «дме слово, па тих проблемах, над якими працюють радяисьні вчені і які коли не завтра, то післязавтра обов’язково будуть род&''язані.

Радянські люди, заклопотані насамперед благоустроєм людського життя, пневпено І ЯСНО ДИВЛЯТЬСЯ я майбутнє. Наші письменники, спадкоємці кращих традицій наукової фантастики дев''ятнадцятого століття, описують майбутис-мрію. як уже здійснене. Навіть Жюль Верн. котрий жив за умоп капіталізму, якось сказав: «Що 6 я не писав, цю б я не вигадував — усе це поступатиметься перед дійсністю, оскільки настане час. коли досягнення науки перевершать силу уяви*.

Через багато років уже не як здогад, а з цілковитою упевненістю подібну думку висловив наш письменник В. Владко* «Сьогодні це вдається фантастикою, сьогодні це скидається на казку. А завтра наша сьогоднішня фантастика стає вже звичайним яаншем, вона вивчена, вона працю* на нас...

І знов у лабораторіях, на ланах, у науково-досліднії-ЦЬКНХ станціях, в інститутах І заводах сидять уперті, зосереджені дослідники, люди, що професією своєю обрали перетворення фантастики на дійсність, фантастика, ідо ста-

Ай фактом, іклаперечайним фактом пішого чудесного життя, оточує ВЖЄ НАС.

А попереду нові безконечні обри, нові неосяжні перспективи І НЄМЯ* ім меж. немає ім крАЮ, ЯК немає меж і краю людській допитливості, великому тяжінню людей до иіз-плііия всього існуючого...* («Чудесний ГЄМЄрЙТОрО.

Ці слон,» дуже точно характери аують суть ТВОрЧОСі» Н Влядкй. II сири МОК АЯІСТВ.

Слова *фАнтайія*, «фантастика» можуть вживатися а річними відтінками. Іноді ми протиставляємо іх тверейому мисленню. підкреслюючи своє змевнжливе ставлення до них епітетами «нісенітна «|миіа»ія*. «безглузда фантас і яка*. Та ще Д. Писарєв говорив, що ЛЮДИНА не може жити й діяти без мрії, хоча не всі мрії рівноцінні. € мрії, зддші лише випереджати понродниГі ХІД подій. Вони иесбхідні для життя й праці. ♦Коли 6 людина була зовсім позбавлена здатності мріяти таким типом. ко%и 0 вона не могла зрідка забігати вперед і споглядати уявою гвосю в цільній і закінченій картині тс саме творіння, яке тільки ідо починає складатися ПІД її руками.— тоді я аж ніяк не можу уявити, яка спонукальна причина змушувала б людину роапочипати і доводиш до кінуи обшириі І ВТОМЛЮЮЧІ роботи в галузі мис іецтя». науки і практичного житія.. Розлад між мрією і дійсністю не ЗДВДйС ніяхоі шкоди, якщо тільки мріюча особа серйозно вірить у свою мр?и>. уважно вдивляючись В ЖИТТЯ, норівию* СВОЇ спостереженії Я ІЗ СВОЇМИ НАДЯМАр''

ними ямками і взагалі сумлінно нрацюб НАД здійсненням свогі фантазії» '' В. І. Ленін, цитуючи ці слова Д. Писарева, повністю Приєднуємся до них. вважаючи фантазію над-ййНЧАЙНО цінною здібністю. «Даремно думають, писав В. І Ленін,— що вона потрібна тільки поетові Ц''* ЛурииЙ забобон? 11 а ВІТІ* у МАтемлтиуі вона погрібна, навіть відкриття диферпипальною і інтегральною числень неможливе було б бгз фантазіі. Фантазія Є якість найбільшої цін* иості...»*.

Отже, фантазія буває різних якостей і має повне право на існування и мистецтві, та без неї неможлива будь-яка творчість, не кажучи вже про художню. Поганий той історичний роман, який пишеться Ь відривом од наших днів, іа цілковитим відходом у муяей старовини. Але чого вартий

'' В К. Ленін. Твори, т 5. стор ЛУї 4(*Л.® В І А''«іа. Тмрк, т. $3, і-гор. 275.

і тпі|> пін» сучасність, в якому немає оглядки на минуле! Соціалістичний реалізм, за відомим висловом М. Горького. вимагає. окрім цього, й зображення «третьої дійсності» — дійсності майбутнього Ось чому цілком закономірним є розквіт науково-фантастичного жанру слме у нас, п мистецтві соціалістичного реалізму.

Ще кілька десятиріч тому наукова фантастика вважалася приналежністю літератури дай дітей і підлітків. У багатьох зарубіжних історіпх французькій літератури марно шукати щось про Жюля Верне. Інколи, правда, його побіжно згадували... як вульгаризатора природничих і науково-технічних знань. І раптом — як це нерідко трапляється в процесі літературного розвитку — цей «другорядний науково-фантастичний жанр* пинлнп на поверхню великої літератури і заявив про свою рівноправність з іншими жанрами, сіаи вимагати від критики суджень «сбеа знижки», викликав жваві суперечки навколо свде! теорії. Зи радянського часу народилися сотні иаукопо-фаитастичних творів. В українській ЛІТЄ|>АТУрІ, де, крім мрій про майбутнє, висловлених у творах І Шевченка, II. Мирною та інших, до Жовтня не. було взагалі призвісток нового жаішу, маємо багато десятків оповідань, повістей іа романів І. Сенченка, Д. Вузька, Ю. Смолича. С. Скляренкл, М. Труба аіні, М. ДаиікІЄва, О- Бердника ти інших. «Майкласичнішими» серед них визнано романи Ю. Смолича і В. Владка, ідо виступив майже одночасно з Ю. Смоличем і зосередив свою увагу перМДМЯО на цьому жанрі.

Рядовому читачеві не завжди легко ввійти у світ сучасних науково-фантастичних творів Люди старшого покоління, іцо набули освіту в гімназіях за царського часу, не сильні в гал у зі технічних і точних наук. Про одного з героїв соціально финглеіичиоі повісті В. Нлалки «Ідуть робогарі* автор говорить: «Техніка була для Тима китайською грамото ю, але він завжди і з щирою увагою слухав, іцо розказувала йому з своєї праці Мадлена». Скажемо од перто: немало серед нас таких, котрим слова «кібернетика», «магнетрон», «синхрофазотрон» настільки зрозумілі, як «китайська грамота*. Читаючи талановиту книгу І. Єфремова «Туманність Аидромеди» чи роман польського письменника Станіслава Лема «Астронавти», раз у раз почуваєш себе так, наче чи/а» мі. наприклад, вірші на ке досить знайомій іноземній мові — ритм відчуваєш, але образи наче сховані за туманною завісою Правди, В. Владко не зловживає тер-

мікологією, а користуючись спеціальними словами, пояснює ЇХ у самому тексті. Та все одно науково-фантастичні твори— в тому числі й романи В. Владка — настійливо вимагають від нас розширення знань. Немдс змоги бути все* бічним фахівцем, але у вік розщеплення атома, у вік космічних ракет азбуку точних і технічних наук ми повинні знати, як і всяку іншу азбуку. Людину, що не читала Пушкіна і Шевченка, вважають нсосиічсною. Але исосвіченою треба вважати І ту людину, яка не розуміється в радіотехніці чи атомній енергії. Цього вимагає часі Якщо ви не можете читати наукових праць читайте популярні брошури чи науково-фантастичні романи, зокрема твори В. (Владка, які в цікавій формі, інколи з відтінком гумору розкажуть вам про речі, котрих вам не доводилось бачити.

Ось «Аргонавти Всесвіту», Відомо, що на Веиеру ПОСИЛАЛИ своїх героїв не тільки письменники дореволюційної епохи, але й письменники нашого чдсу російські: О 1>е-лясв. Г. Мартинои, польський письменник Станіслав Лем

і, неино. чимало інших. Вчені дотепер не дійшли згоди в питанні — існує чи не існує на Венері органічне життя. Та читаючи роман В. Владка, ми не гадаймо, на чиєму боці правда: академіка В. Фесепкоаа. вхий негативно відповідає на це питання, чи професора М. Коаирєва, котрий твердить про наявність кисню і азоту в атмосфері планети. Сплою свого таланту авіор змушує нас повірити в страшних комах І потвор. в іифрАрадій і ультразолото...

Хай адаєіься зовсім неможливим існування * нащадків Скіфів» у підземних порожнявах Донбасу — читач згоджується з цим припущенням, схвильований драматичною історією участі радянських людей у битві, ідо розгорілася в племені.

Те саме можна сказати і про інші твори В. Владка

І Іриваблюе палке захоплення автора науковими проблемами, якими він не просто цікавиться, а якими він дійсно живе і якими змушує жити н нас.

Звичайно, у Владка було чимало попередників не лише «у мандрах на Веиеру». «Нащадки скіфів» до певної міри перегукуються я творами В. Обручопа «Плутонів» і «Земля Саннікова», з романом Конай-Дойла «Загублений світ», не кажучи вже про «Подорож до центра Землі» Жюлв Керна, У тексті повіси «Чудесний генератор» є пряме посилання на «їжу богів» Г. Уєллса, хоч. до речі, з погляду науковості англійський роман поступається перед твором

В. Вдадка. Чигаючи книгу «Ідуть роЛотірі», мимоволі вгадуєш «Бунт матня» О. Тол стою чи «Р/р* Карла Чапек». Чи ие свідчать ці зіставлення про малооригінадьиість творів В. Вдадка? Аж ніяк. Гєіе якось рекомендував письменникам братися за опрацювання сюжетів, уже викоряста-них літературою. Він і сам так вчииии у«Фаусті». Самоб>т-иість В. Вдадка полягав в тому, що всі його сюжети авер-нені обличчям до сучасності. Про іцо б він не писав — чи про мандри иа інші планети, чи про світову війну («Аеро-торпеди повертають назад*), чи про роботів, створених капіталістами для боротьби проти робітничою класу, які несподівано ста дп знаряддям у руках трудящих («Ідуть робо-тарі»), чи про індивідуаліста, котрий викликав на герць весь світ експлуататорів, не розуміючи, одо тільки разом із трудящими масами він може одержати перемогу («Сивий капітан»),— всі ЙОГО твори пройняті глибоким радянським патріотичмом, пафосом віри в силу вільної радянської науки, яка не має інших інтересів, крім щастя трудящих.

Потрапивши н безодню світовою простору, радянські астронавти пі иа мить пе забувають рідної землі і жадібно ловлять Гі голос по радіо.

«Яке це щвстя. яка радість слухати далекий голос рідно? Радянської Крайнії Батьківщино, дорога наша Батьківщино! Чи знаєш ти. як ми любимо тебе? Чи лиасш ти. якими міцними, енергійними, такими, що не бояться нічого і нікого, стали ми одразу, щойно почули твій турботливий голос?.. Твій голос — це значить, що ми знову разом а тобою, ми не відірязиі від тебе, рідна! Говори, говори ще далі, милий ГОЛОС Землі! Говори, ми готові слухати без кінця І'' («Аргонавти Всесвіту»). Такі зворушливі слова записує у свій щоденник юна Галина Ряжко. Ті самі почуття надихають її супутників — мудрого Рнндіиа. заповзятою Ван Луна, енергійного і невтомного Вадима Сокола.

Кілька років тому теоретики наукової фантастики твердили, що поетиха цього жанру виключає можливість стпо-рения людських характерів, заглиблення в психологію героїв. Досить, якщо діють «маски*, головне її сюжеті, пізнавальному матеріалі, але не в дійових особах. Був час. коли і В. Владко підтримував таку помилкову думку: це легко встановити, порівнявши ранню редакцію «Аргонавтів» із пізнішими переробками. Згодом письменник адсудив

теорію «масок» і категорично від неї відмовився. І перс о-пажі «Аргонавтів», і герої роману «Нащадки скіфів» — геолог Іван Семенович, археолог Дмитро Борисович, котрий до тою захоплений своєю наукою, що не а збував про иеі в небезпечні хвилини, і відважні Артем і Ліда. і юнак Олесь у «Сивому капітані» — все це люди, добре нам відомі з нашої дійсності, хоч еони змальовані в умовах «третьої дійсності» — дійсності завтрашнього дня

В. Вдадка. як уже було сказано, захоплюють питання технічного прогресу. Та він ВИЯВ. Що техніка — двосічна зброя. У романі «Аеро торпеди повертають назад» яскраво показано сутичку двох технік.

«Одна. що сподівалася дістати перемогу, базуючись дише на машинах. Якнайменше людей, бо кожна людина може^ зрадити, може піддатися більшовицькій агітації Якнайменше людей — якнайбільше певності в машині — таке гасло першої техніки.

І друга техніка, поєднана а жив >ю людиною, сполучена з непереборною силою бійців, які знади, іцо вони йдуть Лати відсіч лютим ворогам, вких треба знищити. щоб потому повернутись до своїх фабрик і заводів, радгоспів і колгоспів, вільно працювати, будувати, жити в своїй трудовій країні. Дві техніки — техніка руйнації, техніка нападу будь-що-будь, гола техніка в пригніченою людиною, одо їй заздалегідь ке довіряють.—і друга техніка свідомих пролетарів, що кожен з них певно знає шлях трудящого і бійця.

Друга техніка перемогла*.

Іакі деякі риси творчості Володимира Вдадка. Вона, поряд із творчістю інших нисьмеиників-фаитастів. зміцнює в нас віру В людським розум, в безмежну могутність людини. Вона сповнює пас гордістю за радянських людей, здатних иа подвиги в найважчих умовах. Твори письмен* иика пчать нас мріяти. зазирати у майбутнє і сприяти його наближенню. Вони поданії ь нам у доступній формі, без сухою дидактизму і без перевантаження фактичними даними, цінні пізнавальні відомості, пробуджують у пас бажання працювати над розширенням свого кругозору.

А який простір для дальшої творчості відкрився перед письменником нині, в час небувалого прогресу науки і техніки! Мав рацію В. Вдадко, який в одній журнальній статті говорить: «. .Проіснувавши тисячоліття, повільно І немов

ІК*К*Й''І''|Н СіВОрЮЮЧИ ОСНОВИ НА) кн і техніки, людство ПІЛІ" Гнило впритул ло науково-технічно* революції, яка неминуче змінить обличчя Землі. Вже тепер, сьогодні, радянська людина молодіє такими технічними аасобАмн, які руйнують НАШІ старі поняття про час і простір.

А це ж — тільки початок І»

Володимир Владко уважно стежігть за нептримними семимильними кроками науки і техніки. ! можна бути певним, іцо письменник створить 1ЦЄ ЧИМАЛО нових книг, не менш захоплюючих, ніж його попередні оповідання, повісті і романи.

1960