| |
| Статья написана 8 апреля 2015 г. 21:58 |
Н. М. Віннікова, М.Романівська відома широкому загалу як дитяча письменниця, авторка казки “Мурашина перемога” (1927), повістей “Марійка” (1930), “Загнуздані хмари” (1936), “Шахти в небі” (1940), “Високий літ” (1950), “Червоний тюльпан” (1956), “На верхів’ях холоду” (1960), романів “Любов і мир” (1966) та “Рятівне коло” (1969). Проте на початку 1940 років вона досить вдало виступила у періодичних виданнях зі своїми пародіями. Одну із них письменниця написала на фантастичний роман “Аргонавти Всесвіту”, який належить перу першопрохідцю у царині української наукової літературної фантастики В.Владку. Його твір розповiдає про незвичайнi пригоди космонавтiв, якi здiйснили подорож на загадкову планету Венеру. Написаний ще 1938 року, роман, будучи фактично “букварем космонавтики”, став улюбленою книжкою багатьох поколiнь юних читачів. У творі автор змалював несподівані картини з життя рослинного і тваринного світу на далекій Венері: “Ось оранжева, вкрита крупними бородавками жаба завбільшки з людську голову. Проте замість широкого жаб’ячого рота – в неї твердий дзьоб між великими виряченими очима. І це робить жабу подібною до сови. Жаба, не зсуваючись з місця, діловито клюнула якусь істоту, що пропливала повз неї, розтерла її кривим ротом і миттю проковтнула. Коричнева змія з маленькими ніжками і високим гребенем уздовж спини, звиваючись, вистрибнула з каламутної води, злетіла у повітря і стрілою впала на оранжеву жабу з совиним дзьобом...” . У пародії М.Романівської, опублікованій 1940 року в журналі “Молодий більшовик” (ч.9), зустрічаються персонажі В.Владка: академік Риндін, геолог Вадим Сокіл, а за Борисом Гуро вгадується професор Ван Лун, який у романі “курив свою улюблену люльку” , а в пародії – “акуратно прим’яв попіл у незмінній люльці” . Пародист спрямував гумор на висміювання дивних назв незвичних істот, якими В.Владко населив планету Венеру. У невеликому за обсягом творі М.Романівська перераховує чи не усі види динозаврів, які жили на планеті за часів юрського періоду: “ігуанодон” , “бронтозавр” , “атлантозавр” , “диплодок” . А страшна потвора, що напала на персонажів пародії, описана так: “Неймовірно жахлива голова дивилася на Гуро. З боків звивалися довгі жовті щупальця. Велетенські щелепи, як дві гострі шаблі, були готові схопити і розрізати щелепами першу-ліпшу жертву” . Деталь “щелепи” повторюється у пародії 19 разів і створює комізм, який підсилюється тим, що щелепи має не лише “огидна щелепувата потвора” , а й Борис Гуро, “який холодно стиснув щелепи” . Філологічні трактати, том 2. №2, 2010 р. http://visnyk.sumdu.edu.ua/arhiv/2010/Fil... саме текст http://argo-unf.at.ua/load/kozlov_ivan/ro...
|
| | |
| Статья написана 7 апреля 2015 г. 21:51 |
Оказался в конечном итоге забыт и роман «Аргонавты Вселенной» («Аргонавти Всесвіту»), написанный «укра инским Жюлем Верном»* Владимиром Николаевичем Владко (настоящая фамилия — Еремченко) и опубликован ный на украинском языке в 1935 году, а на русском — в 1939 году. Не спасло даже то, что после войны автор пере работал роман, а «Трудрезервиздат» выпустил в 1957 году эту новую версию тиражом в сто тысяч экземпляров. Приходится только сожалеть о столь короткой памя ти — первый вариант «Аргонавтов» вполне читабелен и сегодня. Это добротная приключенческая проза в духе Буссенара, только действие происходит не в «страшной черной» Африке, а на Венере, куда прилетают четверо советских людей с исследовательскими целями.* скажем так, украинским Беляевым, т.к. украинский Жюль Верн, скорее всего, Николай Трублаини.* Интересно сравнивать два издания: 1939 и 1957 го дов. В результате приходишь к невероятному выводу: а ведь более ранний вариант куда интереснее и смелее позднего. И непонятно, что же придавило фантазию ав тора в преддверии начала космической эры: может, лю товала военная цензура? Но при этом статьи о готовя щемся запуске первого искусственного спутника Земли публиковались свободно в массовом журнале «Радио» и не вызывали слюноотделения у всевозможных цен зоров... Поскольку я поклонник первого издания «Аргонав тов Вселенной», то перескажу сюжет именно его. Акаде мик Николай Рындин (явный намек на ленинградского профессора-популяризатора Николая Рынина), инженер Вадим Сокол, путешественник-охотник Борис Гуро (во второй версии романа он превратился в китайского то варища Ван Луна) и юный «заяц» Василий Рыжко (пре вратившийся через восемнадцать лет в юную «зайчиху» Галину Рыжко) летят на ракетном корабле без названия (в поздней версии — на астроплане «Венера-1») к Вене ре. Целью экспедиции является поиск залежей новых элементов: «ультразолота» (элемент 97, «берклий», по лучен в 1949 году) и «инфрарадия» (элемент 106). По скольку считается, что Венера моложе Земли, то она могла сохранить эти элементы в верхних слоях лито сферы. Интересно, что полету венерианской ракеты предшествовали пятилетние космические исследования: «...Действительно, почему нам не отправиться на Ве неру? У нас есть такой изумительный способ передви жений, как ракетные корабли, которые еще пятьдесят лет тому назад представлялись лишь смелою фантастикой даже лучшим ученым. Всего пять лет назад мы отправи ли наш первый ракетный корабль на Луну. Правда, он летел без пассажиров, нам нужно было только проверить свои вычисления. Мы начинили корабль взрывчатыми веществами, превратив его таким образом в гигантский снаряд, грандиозную бомбу. И этот ракетный снаряд под твердил все наши расчеты. За предусмотренное нами время он долетел до Луны, он упал на Луну — и астроно мы всего Земного полушария видели в свои телескопы сверкающий взрыв на Луне. Это разорвался на спутнике Земли наш первый корабль-снаряд, подав нам торже ственный сигнал: межпланетное сообщение открыто! <...> Два года назад с Земли вылетел второй наш ракет ный корабль. Он облетел вокруг Луны, подчиняясь на шим расчетам, и, повернув назад, прилетел на Землю. Все вы знаете об этом. Вы видели фотографии, снятые автоматическим аппаратом, который был в ракетном корабле. По этим фотографиям мы окончательно уста новили, что на Луне нет и не может быть жизни. Теперь мы имеем громадный опыт, накопленный нашей социа листической наукой. Мы можем лететь на Венеру, чтоб найти там ультразолото и инфрарадий, взять их и при везти на Землю. Несколько лет мы готовились к этому полету. Мы рассчитали все, мы приняли во внимание все возможности, какие только можно было предусмотреть. Мы вооружены нашими знаниями, нашим опытом, воо ружены почетным доверием к нам нашей великой совет ской Родины...» Доверие доверием, но посылать к Венере пилотируе мый корабль после двух запусков автоматических аппа ратов к Луне представляется преждевременным. Но (как это принято почти во всех «познавательных» романах) участники экспедиции куда-то спешили и собрались в такой суматохе, что даже не успели толком подготовить ся к космическому полету со всеми его спецэффектами: перегрузками, невесомостью и тэдэ. Поэтому даже тру бочки и колбочки «космической еды» вызывают у «арго навтов» щенячье удивление. А тут еще «заяц» Рыжко, которому приходится все объяснять на пальцах... Так или иначе, но экспедиция до Венеры все же до бралась, по пути едва не став жертвой метеорита, про бившего оболочку корабля, и космических лучей, кото рые, как оказалось, сильнейшим образом влияют на че ловеческую психику. Межпланетные путешественники привычно рассчиты вали найти на Венере мир динозавров, но вместо этого их поджидала уникальная биосфера, более всего соответству ющая каменноугольному периоду Земли, но со своими «та раканами». Не откажу себе в удовольствии привести здесь небольшой фрагмент, связанный с первым выходом со ветских «аргонавтов» на поверхность Венеры: «...Николай Петрович наклонился. Он что-то делал с той толстою трубой, которая торчала теперь из почвы. И вот эта труба начала вырастать, Казалось, она вытяги валась вверх, как подзорная труба, коленом из колена. Так это и было. Труба удлинялась, все время утончаясь. Но верхняя ее часть была все-таки широкой. Вот труба поднялась на четыре — пять метров. Остановилась. И на ее верхнем конце, который сразу сделался тон ким, распустилось большое красное знамя. Знамя Совет ского Союза, с золотым серпом и молотом, громадное шелковое красное знамя. Ветер подхватил его полотни ще и замахал им. Труба слегка покачивалась, поддержи ваемая подпорками. Советское красное знамя развевалось на высокой ска ле Венеры! Это была торжественная минута. Николай Петрович и Борис Гуро стояли на вершине скалы, под знаменем, как часовые. Василий схватил руку Сокола: — Как красиво! Как подходит красное знамя к этому зеленому склону! Советское знамя, товарищ Сокол! Наше знамя! Юноша забыл обо всем. Он запел торжественный гимн Советского Союза, могучий “Интернационал”. Он пел его громко, выпрямившись во весь рост и дирижируя рука ми. Сокол подхватил. Гимн звучал в каюте корабля, — но казалось, что поет все ущелье, что поют и скалы, и дере вья, и густые заросли...» * в 1957 г. упоминался уже собственно Гимн СССР* На Венере путешественники испытали разнообразные приключения, побороли чудовищных насекомых, нашли залежи редких элементов и с триумфом вернулись до мой... Александр Беляев в своей рецензии https://fantlab.ru/blogarticle33907 подверг роман Владко сокрушительной критике, в основном — за исполь зование набивших оскомину персонажей и сюжетных поворотов, за «непедагогичный» образ «зайца», за не удачную форму подачи научного материала (через диа лог «профан — специалист»). Однако при этом ведущий советский фантаст отмечал: «...Например, мой роман “Прыжок в ничто”, по сло вам профессора Н. А. Рынина, с которым я консультиро вался, занимает по счету 701-е место в ряду произведе ний о межпланетных путешествиях. Советские авторы дали едва ли более десятка из этого числа. Количество переводов также незначительно. Работы впереди много, задачи ответственны, и, чтобы мы успешно справились с этими задачами, нам необходимо следить за работой друг друга, учиться на своих и чужих ошибках, избегать повторений, стараться, чтобы книги на одну и ту же на учную тему как-то дополняли друг друга, а не дублиро вали материал. Необходимо тщательно изучать уже вы шедшие книги и научный материал на данную тему, иметь живой контакт, знакомить друг друга со своими твор ческими планами». https://fantlab.ru/edition21473 Спасибо коллегам razrub и hlynin!
|
| | |
| Статья написана 5 апреля 2015 г. 19:27 |
В. Поліщук. Вибрані твори. К. Смолоскип. 2014. с.499-526 "Віктор Ярина" (вступ. стаття (24.1.30) до повного посм. вид. В. Я. 1930 р.; с.7-31). на с. 506: В Ярина дав пристойний зразок новели, що стоїть у плані сучасної технічно-фантастичної європейської прози. Це новела "Містер Рок" — новела типу "Сонячної машини" Винниченка, "Треста ДЄ" Еренбурга, RUR Чапека, "Джіммі Ферракса" Штернгайма, "Останнього Ейджевуда" Смолича, "Месс-Менд" Шагінян та багатьох інших творів з подібною установкою. У всіх них лежить в основі роз"яснення майбутньої боротьби пролетаріату з капіталом, і всім їм попередником можна б назвати "Залізну п"яту" Джека Лондона.
Уеллзівська фантастика побудована в іншому плані, не класової, а міжпланетної (національної?) боротьби. Посередині між цими двома напрямками ми помістили б фантастику А. Богданова. До речі, "Містер Рок" Ярини багато де в чому нагадує Чіче з "Месс-МЕнд", Енса Боота з "Тресту ДЄ", головного героя з RUR і навіть Мертенса з "Сонячної машини". У Ярини так само влада й технічна сила поруч з розумом концентруються в руках найвищого диктатора капіталу і від нього переходить,чи от-от має перейти, до трудящих мас. Правда, в невеличкій новелі трудно розгорнути повністю фабулу та накреслити характери, але те, що зробив Ярина в новелі "Містер Рок", зроблено добре. Красно дякую колезі ameshavkin! Перевод с немецкого А. И. Билецкого (будущего академика) . Харьков . "Космос" . 1926. Бумажный переплет. Уменьшенный формат. Штернхейм (Sternheim), Карл нем. писатель, критик и публицист. Сын банкира. До 1900 в Мюнхене и Лейпциге изучал философию, лит-ру, психологию. В ранних пьесах («Спаситель» — «Der Heiland», 1898; «Иуда Искариот», 1901; «Ульрих и Бригитта», 1907; «Дон Жуан», 1909) и в критич. эссе полемизировал с эстетикой и позитивистской социологией натурализма, противопоставляя им неоромантич. «преодоление» действительности, презрение к миру преуспевающих буржуа и чванной кайзеровской аристократии. Характерные черты внутр. распада, вырождения обществ. групп и отд. лиц, образующих внешне процветающее общество, раскрываются в цикле остросатирич. гротескных пьес «Из героической жизни буржуа»: «Панталоны» («Die Hose», 1911), «Шкатулка» («Die Kassette», 1912), «Бюргер Шиппель» («Bürger Schippel», 1913), «Сноб» («Der Snob», 1914), «1913» (1915) и «Tabula Rasa» (1916). Резкая типизация и порою шокирующе выразительный язык определили близость пьес Штернгейма реалистических по своей сути, к наиболее значительным произведениям экспрессионизма. Выступал также как новеллист (новеллы «Фэрфакс», 1921, русский перевод 1924; «Любимая лошадь Кайзера», 1922, рус. пер. 1923; «Наполеон», 1915, рус. пер. 1926; цикл «Хроника XX века» — «Die Chronik des XX Jahrhunderts Beginn», 1918, рус. пер. 1928) и публицист (сб. эссе «Берлин или Juste milieu» — «Berlin oder Juste milieu», 1920). Ему принадлежит ряд искусствоведч. и лит.-критич. работ. Еще до 1933 эмигрировал в Бельгию, в последние годы жизни отошел от лит-ры. В сатирической повести Фэрфакс рассказывается о скуке капиталиста Фэрфакса. Он ездит по Европе, но везде скучно. В конце концов его дочь, увлеченная русским коммунистом, уезжает в Москву, Советскую Россию — единственный источник живой воды среди застоявшегося болота Европы. 
http://bitbazar.ru/lot/32355
|
| | |
| Статья написана 3 апреля 2015 г. 18:17 |
1. Ярина (псевдонім Писаревського) Віктор Степанович (1901 — 07.07.1928) — український письменник. Народився у місті Костянтинограді (тепер Красноград) на Харківщині у родині робітника-слюсаря. Після закінчення гімназії працював у радянських установах рідного міста. З 1920 по 1924 рік перебував у рядах Червоної Армії, працював журналістом. Писати почав 1928 р. і друкувався у журналі «Всесвіт» і «Червоний шлях», належав до літературної організації «Плуг». Окремо вийшли збірки оповідань: «Ледяні деталі», «Роси» (1928), «Вася-губернатор», «Чортова машина» (1929), «Збірка творів» (1930).
Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000. 2. Писаревський Віктор Якович (1901-07.07.1928): * Людяні деталі. Новелетки. Х. Книгоспілка. 1928. 80 с. 3000 пр. * Роси. Проза. Х. Рух. 1928. 104 с. 1 вкл. з портр. авт. 4000 пр. * Вася-губернатор. Чортова машинка. За передм. І. Капустянського. Х. Укр. робітник.1929. 63 с. Дешева бібліотека красного письменства. №223-224. 5 180 пр. * Збірка творів. Повне посмертне видання. Ред. та вступ. стаття В. Поліщука.Матеріали зібрали Л. Писаревський та З. Білоус. Х. ДВУ. 1930.304 с. 4000 пр. Українські письменники: біобібліографічний словник: У 5-ти т. / Ред. кол.: О. І. Білецький (голова ред. кол.), О. І. Бандура, П. К. Волинський, Є. П. Кирилюк, П. Й. Козланюк, С. А. Крижанівський, Л. М. Новиченко. — К. : Держлітвидав, 1960 — 1965. Т. 5 : Радянська література. Л — Я. — 1965. — 856 с. — 1.50 крб. 3.  Десять років української літератури (1917–1927): Біобібліографічний покажчик/О. Лейтес, М. Яшек; Ред. С. Пилипенко. К., 1928. т.1 Письменник Писаревський В. (псевд. Вільм Яр; Віктор Ярина) 1901 — 07.07.1928. Але за даними часопису "Авангард" та "Словника укр. псевдонімів та криптонімів" О. Дея — В. Ярина був Яковичем (спр. Писаревський Віктор). Народився, як й Л.Я. Писаревський, у Краснограді. Можливо, що брати. Л.Я. (псевд. Зимний Л.) присвятив вірш "Життю померлого" пам"яті В.Я. у 1930 р. (Українська авангардна поезія. К. Смолоскип. 2014. с.245). Відомий літературознавець Ярина Цимбал вважає, що Віктор Ярина (Писаревський) та Леонід Зимний (Писаревський) — двоюрідні брати. В. Поліщук. Вибрані твори. К. Смолоскип. 2014. с.499-526 "Віктор Ярина" (вступ. стаття (24.1.30) до повного посм. вид. В. Я. 1930 р.; с.7-31): Жовтороті вогники. Трагічна постать. Абукадирове одружіння. Треба. Жорстока щасливість. Усмішка тов. Сенса. В сутеренах. Коли поспішає блощиця. Мить. Біля одвічного. Роси. Записна книжка. Вокзали. Дайош роботу(вірш). Подрузі(вірш). Купе №3(вірш). Січень(вірш). Юний і груди голі(вірш). Хазяїн. Крізь вітер. Жахна рілля. На устанку. Несподівана приємність. Перервана розмова. Трести і грати. Неймовірні оповідання. Коли піднесення досягає апогею. Жах-моргун. Офіри. Лавочка. Тривога. Історія однієї паніки. Бийте мене по темному. Чеменкова пригода. Сосни. От так, як бачите. Мара. с. 210 — Прокламація "Авангарду". Бюлетень "Авангарду". 1928. с.1-6. (один із підписів). с. 502 — стаття "Економічні підоснови реформізму". с. 651 — Ярина В., Поліщук В. Лист до тов. Скрипника. Бюлетень "Авангарду". 1928. с.19. Літоб"єднання Авангард 1925-1930 Валер'ян Поліщук, Олександр Левада, Леонід Чернов (Малошийченко), Раїса Троянкер, Віктор Ярина. Підписав як Ярина Віктор: 1930 Репортаж од Харона — Ф. 1930 Чортівня (нап. — жовтень 1927) — Ф. 1927. №20. ЯРИНА Віктор. План містера Рока (Початок) — Ф. ЧЕРВОНІ КВІТИ 1927. №22. ЯРИНА Віктор. План містера Рока (Закінчення) — Ф. ЧЕРВОНІ КВІТИ © НОВА ГЕНЕРАЦІЯ. — 1927. — № 3. © ЧЕРВОНІ КВІТИ. — 1927. — № 20, 22. © ЯРИНА Віктор. Роси: Проза. — Харків: «Рух», 1928. — 104 с. © ЯРИНА Віктор. Збірка творів. Повне посмертне видання. — Харків: Державне видавництво України, 1930. — 308 с. Підписав як Вільм Яр: 1927 План містера Рока (оповідання) №3, с.48-56 — Ф. 1927 Поезія ремонту(вірш) Нова Генерація №3, с.10-11 ВСЕСВІТ (Віктор Ярина) 1927 Чортова машинка. Опов.(з кн. Продштаб) №19 1928 Неймовірна мандрівка. Гумор.. №6 1928 Дядькова Митрова правда. Опов. №9 ЧЕРВОНІ КВІТИ 1926 За червону краватку №21-22 дит.опов. 
Помер від сухот у підкиївському протитуберкульозному санаторії "Кинь грусть" ( р-н теперішньої пл. Шевченка). Його після 1933 р. не друкували. А його дружина, З. Білоус, після смерті чоловіка видала збірку фантастичних оповідань : ЯРИНА Віктор. Збірка творів. Повне посмертне видання. Харків: Державне видавництво України, 1930. 308 с. Плян містера Рока. С. 52 62; Чортівня. Репортаж од Харона.(фантастичні). ЯРИНА Віктор. Роси: Проза. Харків: «Рух», 1928. 104 с. План містера Рока. С. 90 103.(фантастичні). Як у новелах, так і в сатирах використовує Ярина класичний прийом для гуморесок і сатир — прийом сну, що створює завше цікаву сюжетну лінію, яку легко закінчити пробудженням. Цим прийомом він написав "От так, як бачите", "Мара", "Чортівня". 
О. Ільницький вважає, що В. Писаревський мав ще і псевдонім "Євген Капля-Яворський". Можливо, він сплутав з Євгеном Капля-Яворовським" Письменник і критик В. Писаревський під псевдонімом Капля-Яворський писав: «Отже, зважаючи на відповідальність та значність “Жакерії”, робота режисера провадил ... Джерело: https://openkurbas.org/performances/zhake... Життя й революція : щомісячний журнал громадського життя, літератури й науки. — Київ : Державне видавництво України, 1925 — 1934. № 9 / ред. О. Дорошкевич. – 1926. – 127 c. Капля-Яворовський В. Селом / В. Капля-Яворовський. — С. 8. 
Капля-Яворовський Євген Archives Open Kurbas https://openkurbas.org › ka... Цифрова колекція. Кількість предметів у колекції — 87. Фільтр. Театри. Гуцульський театр. Театр товариства «Руська бесіда» Тернопільські театральні вечори Серія памфлетів «Реабілітація Т. Г. Шевченка» у «Новій генерації» стартувала в травневому номері 1928 року. Останній памфлет серії надруковано в жовтневому номері за 1929 рік. Загалом у серії з’явилося сім памфлетів. Обіцяне окреме видання світу так і не побачило. Однак цими памфлетами футуристи зуміли привернути увагу широкого читача і критики до проблеми канонізації Тараса Шевченка. Гео Шкурупій. Моя ораторія Едвард Стріха. Без ікон і без трупів Євген Яворовський. До мертвих і живих на Україні і в еміграції сущих Олекса Влизько. Заклик до громадської дисципліни Віктор Вер. Наш! Гео Коляда. Ей ви, не хапайте за манжети тов. Шевченка! Олександр Корж. Хоробрий товариш На фото: дружній шарж київського художника-ілюстратора Георгія Дубинського (1900–1935) на серію памфлетів «Реабілітація Т. Г. Шевченка». Серед футуристів із «Нової генерації» можна впізнати Михайля Семенка і Гео Шкурупія, третій за трибуною, очевидно, Євген Капля-Яворовський (його фото не збереглися). Більшість новогенераційників виступають із гаслом «А ми ще його не реабілітовували». Серед їхніх супротивників упізнавані директора Інституту Тараса Шевченка Дмитро Багалій, його заступник Сергій Пилипенко, професор, очільник київської філії Інституту Олександер Дорошкевич. 
Євген Капля-Яворовський прийшов в Аспанфут із Київської музично-драматичної школи імені Миколи Лисенка. Пізніше працював у Харкові завідувачем редакції «Нової генерації». Несподівано повернувся 1929 року до Києва і продовжив сценічну кар’єру, але тепер уже в ляльковому театрі. В автобіографічному фейлетоні «Іхтіозаврова фантазія» Капля-Яворовський описує свої вступні іспити, на яких він із товаришем декламували Гео Шкурупія і Михайля Семенка. ІСПИТИ «ДИБОМ» І ось, нарешті, дочекалися ми того дня, коли серце почало теліпатися в грудях, як телячий хвіст: приймуть чи провалють? ...На сцену виходили «мученики» — деклямували різні вірші всіляких авторів. Я жадібно вслухався в кожне слово, але ні разу не почув жодного сучасного революційного письменника. Якщо не Шевченко, то Тарас Григорович, коли ж не Іван, то обов’язково Франко і т. д. Я вже злякався: може, сучасних революційних письменників не можна деклямувати, що ніхто про них і не заїкнеться?.. За столом сиділа «почесна кумпанія». Щось із двадцятеро очей з жахом розглядали мене, наче мене спороло коростою та сибіркою. Деякі навіть удавали, ніби вони пильно стежать за отією мухою, що лазила на тім боці Хрещатику на вітрині ковбасної крамниці. Один з «кумпанії», т. Долина, в цей час розпитував мене про всяку потрібну всячину, а потім сказав: — Тепер підіть на сцену й прочитайте якогось вірша або що-небудь. Він немов би ляснув мене по пиці. Гірше! Легше було б опинитись під автом, ніж «під цією фразою». Ухопивши серце зубами, щоб воно не дурило, я промимрив: «Або що-небудь», на превеликий жаль, я не знаю, а Шкурупія може ви дозволите деклямувати?.. — О, прошу! — почув я у відповідь і випустив серце з зубів. Я почув себе на сцені, наче на безлюдному острові коло огненної землі. Саме дули мусони й пасати й море довкола жартувало моїми нервами, як потоп Ноєвим ковчегом. Я думкою молився невідомому богові. Коли цікаво, ось та молитва: «Отче наш, Михайль Семенко, іже єсі в Києві або в Харкові, хай святиться ім’я твоє і т. инше. Низпошли мені благодать твоєї св. Терези і т. инше. Покрий мене густим омофором... і т. инше. Но ізбаві мене від лукавого іспиту. Амінь і т. инше...» (Передаю з пам’яти і за вірність не ручуся). — «Ви» — вірш Гео Шкурупія! — оголосив я сміливо, як тільки може оголосити людина, що зважилася скочити в прірву й, досягши ногами ґрунту, запалити цигарку. В залі стало тихо. Де поділися вітри ? Я й сам не знаю. Моє оголошення справило вражіння. — Очам підведеним синім знесиллям, штукатурці підфарбованих щок... почав я доїти з себе слова, виявивши майстерність фармера з Молочарсоюзу. — Місто, кендюхи гладких пузів вивалило, лякаючи дівчат і жінок «вивалив» я на голови Комісії, «лякаючи дівчат і жінок», що були серед публіки. Отже, не дивлячись ні на тих, ні на тих, я ударив у словесний ґонґ і він продзичав, як гостра пилка, що вп’ялася зубами в м’ясо дубової колоди: — Ціла армія одвислих цицьок і задниць приймає військовий парад... До мого вуха долетіло жіноче «фу-у-у» і чоловіче «г-га-ха». Далі я нічого не чув і не бачив. Я говорив, розповідав, казав, балакав, махав руками, головою, поводив очима, і слина летіла мені з рота, як у верблюда. Я переживав, про що говорив. Я... мені не дали закінчити тільки одного останнього слова — «Алилуя» — і покликали до столу. Прохолонувши, я почув навкруги сміх, сміх такий, якому позаздрив би перший-ліпший жеребець. ...Не знаю вже, що й як, але якийсь процент поглянув на мене так, наче я тільки-тільки виліз із асенізаційного каналу. А як же вони дивилися на самого Шкурупія? Мене це дуже здивувало. ...До мого чуткого вуха долетіли уривки слів: Шкур... Шкуруп... рупій, а потім відбувся приблизно такий діялог серед членів Комісії: Долина: Тихше, товариші! (инакше кажучи: як вам не соромно, дорослі!). Ігнатович: Хе-хе. Здорово! (наче хотів сказати: «Откуда он сорвался?!») М. М. Старицька: Ех! футурист! (мовляв, щоб тебе чорти з’їли, немовля зеленкувате). Б. Якубський: Скажіть, товаришу, а ви не пишете віршів? (Перед словами Якубського якась молодиця, здається, секретарка комісії, заіржала крізь поламані зуби й знизала плечима). Я: — Пишу. Б. Якубський: А до якої течії ви належите у (і лукаво поглянув на комісію). Я: — До панфутуристичної! (збрехав). Б. Якубський (до комісії): Бачите? я так і знав! Я збрехав, однак, панфутуристи мене потім за це не лаяли. Після іспитів мене обаранила юрба. — Вас не приймуть! — Через що? — Як! Хіба ж можна такі «вірші» деклямувати?! І одна дівчина навіть подивилася на мене з жалем. Мих. Ілющенко взяв мене під руку. — Ходімо, Зіньку (мене в будні звуть Зінько). Нас тут не розуміють. А знаєш, у тебе гарно вийшло оце місце: «Мать вашу бог любив»... Так, так, — подумав я сам собі. — Я ж приїхав з села, значить, «щось послишалось родноє» в цих рядках Шкурупія... І з того часу панфутуристи не давали мені спокійно спати. На фото: Яворовський, Євген. Хамелеонові тіні: Оповідання. — Х.–К.: ДВУ, 1929. — 178 с. Автор обкладинки — художник Георгій Цапок. 
Комедія «Шпана» за п’єсою Володимира Ярошенка — остання вистава Мистецького об’єднання «Березіль». Прем’єра відбулася 19 березня 1926 року, режисер Януарій Бортник. «Шпану» поставлено в ті часи, коли МОБ тісно співпрацював із київськими панфутуристами. Автор п’єси — Володимир Ярошенко — поет і прозаїк, колишній символіст, а в першій половині 1920-х член Асоціації панфутуристів (1923–1924), пізніше Асоціації Комункульту (1925), а після розколу АсКК — член літературного угруповання «Жовтень» (1926). Крім Бортника, над виставою працював молодий режисер, тоді ще студень Київського музично-драматичного інституту імені Лисенка Євген Капля-Яворовський, теж член Аспанфуту й АсКК, незабаром секретар журналу «Нова генерація» (1927). Оформили виставу Майя Симашкевич і Валентин Шкляїв. Обоє учні Вадима Меллера з макетної майстерні «Березоля». Симашкевич грала у ранніх виставах театру імені Гната Михайличенка під керівництвом Марка Терещенка, вона також авторка портрета Михайля Семенка на обкладинці його «Кобзаря» (1925), згодом оформляла інші книжки футуристів. В архіві «Березоля» зберігся рукопис п’єси. На титульній сторінці зазначено: «“Менажерія” (“Шпана”). Огляд-ексцентріяда в 3-х діях, 9 показах. Композиція огляду Я. Бортника. П’єса В. Ярошенка. Вставні покази по сценарію режисури Е. Каплі-Яворовського». «Шпана» великою мірою наближалася до ревю — жанру, що його «Березіль» через три роки запровадить на українській сцені. Музику спеціально для вистави написав Семен Тартаковський (1901–1965), один із перших джазових композиторів у СРСР. Тартаковский, Семен . «Шпана»: Ноти для фортепіано. — Х.: УТОДІК, 1927— 3 с. Перед нотним текстом зазначено: «Исполняется к пьесе “Шпана” в постановке театра “Березіль”». Обкладинка Євгена Мея. 
Ярина Цимбал вважає, що зовсім ні. Вііктор Ярина помер 1928 р.. а цей ще працював у 1929 р. © Ярина Цимбал, 2015 © Микола О. Ковальчук, 2015 © Вячеслав Настецький, 2015
|
| | |
| Статья написана 30 марта 2015 г. 19:41 |
Винниченко В. 1936 Вічний імператив Вухналь Ю. ( спр. Ковтун І. ) 1931 Азіятський аероліт Гадзінський В. 1920 Містерія (фантастичний нарис-п"єса у 3х діях з прологом та декораціями арт. маляра Ан. Петрицького; не видана) ЦДАМЛМ, ф.271, оп. 1, спр. 43, арк. 57 ЯЦ Немало произведений Гадзинского, в основном критические выступления (статьи и рецензии за подписью «Оскар Рединг» и «Йосиф Грих»), а также стихи под своим именем, публиковалось в одесском журнале «Металеві дні» («Металлические дни», 1930-1932), который считался прямым наследником сборника «Блиски». Например, здесь напечатано его прозаическое произведение «Забастовка на фабрике «Уния» – отрывок из неопубликованного романа «Освобожденная Украина». http://archivsf.narod.ru/1888/vladimir_ga... 1927 Кінець (фант. повість) 1924 Айнштайн (космістсько-наукова поема) Гжицький В. 1929 Чорне озеро (Кара-Кол) Дніпровський І. (спр. Шевченко І.) 1934 Оствнній Главковерх (Балет у Главковерха)(?) — драма з умовно-фантастичними елементами + напівфантастичний образ Червоного Режисера, антипода Главковерха)
Еллан-Блакитний В. 1921 Електра (вірш)- утопічна радіо-поема
Забіла Н. спр. Забелло Н. 1927 Легенда про Червоного Звіра 1928 Пригоди автобуса (поетична казка) 1933 Паперовий змій 1933 Дивовижні й веселі пригоди Тараса : для дітей мол.-шк. віку / мал. Кеша. — Х.; Одеса : Молодий більшовик, (Одеса : 4 друк. ім. Леніна). — 60 с. (сумісно з О. Копиленко) 1937 Про дівчинку, яка нічого не їла / Мал. Й.Дайц. — [Х.; Одеса] : Дитвидав, [1937] (Одеса : 2 хромо-літогр.). — [11] с. Зелез І. Канада 1926 Практична утопія (теорія в оповіданнях). Соціальна фантазія.
Ірчан М. (спр. А. Баб"юк) 1927 Радій (п"єса-утопія) — ?
Іваненко О. 193. Три бажання 193. Чудесна квітка 193. Чарівне зернятко 193. Маяк 1935 Сандалики, повна скорість! 1936 Великі очі Кардиналовська Є. (Кардиналовська Л.) 1926 Загибель Щасливого Міста 1926 Сонця! 1928 Помилка Касянюк С. 1922 Нова утопія 1923 Машинове весілля
Ковалів Л. 1929 ЦЕО Копиленко О. 1926 Сеньчині пригоди (оповідання)
Кочерга І. п"єси: 1910 Песня в бокале 1922 Зубний біль сатани 1926 Легенда про пісню ("Песня в бокале" у перекладі П. Тичини) 1928 Марко в пеклі (феєрія) 1932 Фаустіна (з елементами Ф.) 1933 Майстри часу 1933 Часовщик и курица ("Майстри часу" в авторському перекладі)
Кротевич Є. 1923 Син сови (п"єса-антиутопія)
Кузьмич В. 1924 Коюнбусто (рукопис) ЯЦ 1934 Висоти (оповідання) 1939 Океан (повість)
Левада О. 1938 Фауст і смерть (п"єса) – не закінчена
Лісовий П. (спр.Свашенко П.) 1932 Червона ракета (повість) Манжос Б. 1925 У хвилях минулого Ольжич О. 1917-1927 Дивна подорож (псевд. О. Невідомий) Поліщук Валеріан 1919 На шляху до великого майбутнього (утопічний роман) роман-фантазія. Катеринослав. Рукопис в Інституті літератури, ф. 136. од.зб. 95, арк.7 1922 Асканія-Нова (поема) 1925 Європа на вулкані (поема) НМ Пример (Кушнарьов) Роман 1933 "Еквівалент" (драма) Самійленко В.
1888 Дві планети (вірш) 1918-25 Думи Буття (цикл віршів) 1924 Гея (поема)
Семенко М. 1924 (Оповідання про те, як герой на ім'я Михайль Семенко у Клубі Міжпланетної Комунікації робить доповідь про універсальний апарат, який перемагає час і простір) рукопис у фонді Семенка в Інліті 1927-29 Повема про те, як повстав світ і загинув Михайль Семенко (утопічна поема)
Сенченко І. 1921 Казка 1923 Фантастичне оповідання 1924 Меліорація НМ 1934 Напад великого кота 1936 Руді Вовки (повість) Скляренко С. 1937 Пролог (роман) — відповідь на "Сонячну машину" Винниченка Слісаренко О. 1926 Князь Барціла (оповідання) 1929 Чорний Ангел (роман таємниць типу конан-дойлівських) Собко В. https://fantlab.ru/blogarticle41656 Тичина П. 1921 В космічному оркестрі 1923-початок 1950х рр. Сковорода (поема) Троянкер Раїса [1928] "Невеличка поема про старого професора"
Філянський М. 1925 Асканія-Нова (Пеан)
Хвильовий М. (спр. Н.Фитилёв) 1922 ...Прелюдія (оповідання) Уривки (вірші) див. часопис УФО На верхів"ї (вірш) див. часопис УФО 1921 В наш електричний вік (поема) 1922 Клавіятурне (вірш) 1929 Іван Іванович (повість) Чернов (Малошийченко) Л. 1929 Пригоди професора Вільяма Вокса на острові Ципанго (М. Фоменко) Шкурупій Г. 1923 Аерокоран (поема) 1929 Двері в день (повість) Яновський Ю. (спр. Яновський-Гоголь) 1927 Поворот (оповідання) 1925 Мамутові бивні 1927 Пісня про друга (вірш з циклу "Пісні УТ") 1927 Байгород (з елементами Ф.) 1928 Майстер корабля (роман) 1937 Дума про Британку ( з елементами Ф.)
Ярина Віктор (спр. Писаревський В.) 1930 Репортаж од Харона — Ф. 1930 Чортівня (нап. — жовтень 1927) — Ф. 1927. №20. ЯРИНА Віктор. План містера Рока (Початок) — Ф. ЧЕРВОНІ КВІТИ 1927. №22. ЯРИНА Віктор. План містера Рока (Закінчення) — Ф. ЧЕРВОНІ КВІТИ © НОВА ГЕНЕРАЦІЯ. — 1927. — № 3. © ЧЕРВОНІ КВІТИ. — 1927. — № 20, 22. © ЯРИНА Віктор. Роси: Проза. — Харків: «Рух», 1928. — 104 с. © ЯРИНА Віктор. Збірка творів. Повне посмертне видання. — Харків: Державне видавництво України, 1930. — 308 с. як Вільм Яр: 1927 План містера Рока (оповідання) №3, с.48-56 — Ф. ЯРИНА Віктор. Збірка творів. Повне посмертне видання. Харків: Державне видавництво України, 1930. 308 с. Плян містера Рока. С. 52 62; Чортівня. Репортаж од Харона — Ф. ЯРИНА Віктор. Роси: Проза. Харків: «Рух», 1928. 104 с. План містера Рока. С. 90 103 — Ф.
© Николай Н. Ковальчук, 2015 © Вячеслав Настецкий, 2015 __________ Вухналь Ю. Історичний документ. 1928 //Вухналь Ю. Щирий українець: [2-ге вид.] Х.: Плужанин. 1930. – 30 с. ( те ж саме, що в 1-му виданні 1929 р.. видавництво «Плужанин») Пилипенко С. Афарбіт. часопис «Червоний шлях» №4-5/1923, с.62-69 Пилипенко С. Вибрані твори/ Сергій Пилипенко; [упоряд., передм., прим. Р. Мельникова]. – К.: Смолоскип, 2007. – 887 стор. – (Серія «Розстріляне Відродження»), с. 81-90 Пилипенко С. Скалки життя : оповідання / С. Пилипенко. – [Харків] : Книгоспілка, 1925. – 63 стор , с. — Пилипенко С. В. Тисячі в одиницях : зб. оповідань / С. Пилипенко. – [Харків] : Укр. робітники, [1928?]. – 144 стор, с. — Пилипенко С. В. Тисячі в одиницях : зб. оповідань / С. Пилипенко. – 2-ге, доповн. вид. – [Харків] : Держ. вид-во України, 1929. – 237 стор.. с. — Пилипенко С. В. Простые рассказы. Х. Пролетарий. 1928 (?) ...стор., с. — © Юрій Ковалів, 2017
|
|
|
облако тэгов
