| |
| Статья написана 29 апреля 2015 г. 19:00 |
https://fantlab.ru/edition134342 Серія "Шкільна бібліотека" 19 печ.лист. 1/4 вкладки 17 учёт.авт.лист. 60х92 1/16 = 225х150 мм твёрдая тканево-картонная 
https://fantlab.ru/edition134342 
Одоблит. №2449. Уполном. Главлита №4659. Дежурн. №69. Технорук Я. Ольман.
https://fantlab.ru/edition48508 14 печ.лист. 1/8 вкладок 12,1 авт.лист. 62Х94 1/16 = 200х145 мм твёрдая бумажно-картонная 
https://fantlab.ru/edition48508 К читателю. Прочитав этот роман, запиши свои впечатления от него, отметь, что именно тебе наиболее понравилось, отметь непонятные места и т.д. Обо всём этом напиши письмо автору, который будет тебе очень благодарен за это. Письмо адресуй так: Харьков, Госпром, 4й подъезд, Детиздат, кабинет массовой работы, для В. Владко. 
https://fantlab.ru/edition48508 
https://fantlab.ru/edition124168 14 печ.лист. 1/8 вкладок 12,1 авт.лист. 62Х94 1/16 = 220х150 мм твёрдая тканево-картонная (б-ка им. Максимовича: без титула) 
https://fantlab.ru/edition124168 
https://fantlab.ru/edition124168 
https://fantlab.ru/edition124168 
https://fantlab.ru/edition124168 
Издания https://fantlab.ru/edition48508 и https://fantlab.ru/edition124168 идентичны вплоть до совпадения текста на страницах, однако с обложками, разными по оформлению, формату и материалу изготовления.
|
| | |
| Статья написана 29 апреля 2015 г. 17:08 |
О лагинских "Старике Хоттабыче" и "Патенте АВ" уже вспоминали. Адамов Григорий Борисович — псевдоним ( наст. Абрам-Герш Борухович Гибс (позднее он видоизменил имя, отчество и фамилию): "Тайна двух океанов": Павлик Буняк, Марат Моисеевич Бронштейн, старший лейтенант Богров, физик Сидлер, изобретатель Блейхман. Владко Владимир Николаевич ( наст. Еромченко) ну, это как исключение :) "Аргонавты Вселенной": по 1952 г. включительно — Борис Гуро, позднее — китаец Ван Лун. "Потомки скифов": до 1956 г. — студент Арон, с 1956 г. и впоследствии — студент Артём. Стругацкие, Аркадий и Борис Натановичи: навскидку — Саул Репнин, Максим Камерер, Дон Рэба и пьеса"Жиды города Питера, или Невесёлые беседы при свечах".
|
| | |
| Статья написана 25 апреля 2015 г. 22:59 |
Роман В. Владка «Аргонавти Всесвіту» належить до категорії науково-фантастичних творів. Події, описувані в ньому, ніколи не відбувалися; більше того, треба підкреслити, що сучасний стан розвитку техніки не дозволяє реально поставити питання про здійснення великої міжпланетної подорожі протягом найближчих років. Космічний переліт людини з планети на планету був і залишається досі сміливою мрією учених і письменників-фантастів. Чому ж ця мрія виникає знов і знов не тільки в творах світової художньої літератури, але і в численних наукових творах видатних учених? Науково-фантастичні романи Жюля Верна «Від Землі до Місяця» та «Навколо Місяця»; Уельса — «Перші люди на Місяці», «Боротьба світів»; Богданова — «Червона зірка» і чимало інших творів багатьох письменників; наукові твори російського ученого-революціонера Кибальчича, радянських учених Ціолковського та Риніна, іноземних учених Годарда, Вальє, Оберта, Гомана та інших — все це присвячене проблемі міжпланетних перельотів. Безперечно, це пояснюється не тільки захоплюючою красою сміливої мрії про міжпланетну подорож. Головна причина полягає в тому, що безупинний розвиток світової науки щороку наближає людство до цілковитого розв’язання цієї складної проблеми. Ми сказали, що сучасний розвиток техніки не дозволяє найближчими роками здійснити міжпланетну подорож. Але зовсім не виключена можливість того, що чимало з наших молодих сучасників стануть свідками (а дехто й учасниками) перших космічних перельотів. Для такого твердження є всі підстави. З усією відповідальністю можна сказати, що вже тепер проблема зореплавання розв’язана в своїй значній частині. Ми маємо на увазі не технічну сторону справи, а механічну й фізичну. Численні наукові роботи, досліди та обчислення остаточно довели теоретичну можливість міжпланетних перельотів. Більш того, майже остаточно з’ясовані й принципи дії космічних кораблів. Немає сумніву, що в основі такого корабля лежатиме ракетний двигун. І справа реального, практичного здійснення першої міжпланетної подорожі затримується тепер лише з технічного боку. В цьому окремому випадку світова техніка дуже й дуже відстала від теорії. А це відставання, в свою чергу, примушує вважати міжпланетну подорож на сьогодні лише сміливою, чарівною мрією. Бо техніці доведеться ще чимало попрацювати, щоб поставити висновки теоретичних міркувань на практичний ґрунт. Але — згадаймо! — хіба не такою самою мрією ще років п’ятдесят тому була авіація, яка встигла за цей час стати для нас повсякденною дійсністю? Немає жодного сумніву, що наше майбутнє перетворить на таку саму дійсність і міжпланетні перельоти. Прийде день, коли людство побачить в небі ракетні космічні кораблі, які полинуть до далеких світів, як полинув у романі В. Владка поки що фантастичний міжпланетний корабель академіка Риндіна і його супутників. Проблема міжпланетних сполучень розв’язувалася в різних науково-фантастичних творах по-різному; і залежало це, головне, від того стану розвитку науки й техніки, за умов якого той чи інший письменник писав свій твір. Наука посувалася вперед, написаний твір залишався позаду. Наукові думки й припущення авторів, хоч і цікаві, але подекуди скеровані в невірному напрямку, ставали незадовільними, нереальними. Сучасна ж наука, як ми вже говорили вище, твердо накреслила шляхи, якими мусить іти техніка, щоб розв’язати практично проблему міжпланетних сполучень. Автор «Аргонавтів Всесвіту» використав для свого роману висновки сучасних теоретиків міжпланетних сполучень. Слід тут-таки оговорити, що в романі є низка спірних припущень автора, але про це мова буде далі. Міжпланетний корабель академіка Риндіна побудований, ураховуючи всі найцікавіші пропозиції таких учених, як Ціолковський, Вальє, Годард. В його устаткуванні знаходимо чимало дотепних приладів, починаючи з фантастичних мініакумуляторів та інфрачервоного екрану й кінчаючи досить обґрунтованим науково використанням величезної різниці температур освітленої сонцем і тіневої сторін ракети. Звісно, такий велетенський міжпланетний корабель може вилетіти в космічний простір лише за допомогою неймовірної сили вибухової речовини; і автор примушений створити фантастичний прототротил, нову вибухову речовину. Але це цілком припустимо. Слід відзначити й те, що В. Владко знайшов цікаву мотивацію міжпланетного перельоту своїх героїв на Венеру. Радянська наукова експедиція вирушає на Венеру не випадково (як вирушали в космос герої попередніх романів, присвячених цій темі). Радянська експедиція має і теоретичні і практичні завдання: знайти на Венері й привезти на Землю потрібні соціалістичному будівництву нові елементи — ультразолото та інфрарадій. Це відразу надає міжпланетній подорожі академіка Риндіна реальний характер. Читач науково-фантастичного роману завжди вимагає від автора наукової обґрунтованості. Читач цілком законно хоче доказів того, що автор веде його думку вірним з наукового погляду шляхом. І тільки маючи такі докази, читач починає довіряти авторові, приходить до висновку, що припущення автора мають підстави і не залишаються голим фантазуванням, а, навпаки, можуть здійснитися в майбутньому. Це цілком закономірний процес сприймання наукової фантастики. Ультразолота та інфрарадію не існує. Це — вигадані автором хемічні елементи. Але для читача вони можуть існувати, бо автор роману поширює таблицю Менделеєва і знаходить для них більш-менш логічне місце. Міжпланетний корабель — поки що технічна мрія; але для читача він стає реальним, бо автор використав для його створення цілком реальні з наукового погляду пропозиції і проекти відомих теоретиків цієї справи. Сучасна наука не має даних про життя на Венері, тим більше вона не може дати відповідь на питання про характер цього життя. Але читач вірить, що Венера населена величезними комахами, бо автор підводить його до цієї думки через низку наукових фактів і науково обґрунтованих припущень (порівняно молодий вік Венери, велика, як рівняти до земної, кількість вуглекислоти в атмосфері Венери тощо). Така система мотивацій і доказів свідчить про постійне бажання автора залишатися весь час на науковому ґрунті, не захоплюючись зайвим фантазуванням і не втрачаючи через це довір’я читача, який сприймає навіть спірні припущення автора, як дещо цілком ймовірне. Наприклад, можна сперечатися і не погоджуватися з поглядами автора «Аргонавтів Всесвіту» щодо впливу космічного проміння на людські організми. Світова наука давно вже вивчає природу космічного проміння, так званого проміння Мілікена. Щоправда, це проміння, його походження і джерела й досі залишаються для науки загадкою; але ніколи ніхто з дослідників не відзначав будь-якого впливу космічного проміння на нервову систему людини. Наукових даних тут немає. Проте, не можна відняти у В. Владка права надати космічному промінню таких властивостей, зокрема в міжпланетному просторі, де впливу проміння Мілікена ніщо не заважає. Такою самою спірною є й думка В. Владка про техніку радіозв’язку Землі з міжпланетним кораблем. Безперечно, шар Хевісайда мусить заважати такому зв’язку і навіть унеможливлювати його. Але навряд чи можливо з технічного боку «пробити» той шар Хевісайда з допомогою фантастичної «стратостатної антени». Шар Хевісайда буде подоланий в майбутньому, напевно, не механічним засобом, а електричним. Ми могли б навести ще декілька спірних з наукового погляду місць у романі В. Владка, як от принципи поширення космічного проміння, тривалість доби на Венері, можливість зростання бактерій, навіть за особливих умов атмосфери Венери, до тих гігантських розмірів, які надає їм автор під час зустрічі Бориса Гуро з тими бактеріями тощо. Але слід підкреслити, що всі ці місця тільки спірні. З автором можна сперечатися щодо його висновків і припущень; проте, наукова база В. Владка навіть у таких спірних припущеннях залишається реальною. Автор використав своє вигідне становище письменника, який писав роман про міжпланетну подорож уже після багатьох попередніх творів. Саме це дало йому можливість уникнути багатьох помилок, які припустили в своїх талановитих творах попередні автори фантастичних творів про міжпланетні подорожі. Чимало таких помилок помітив і пояснив читачам відомий популяризатор ідеї міжпланетних сполучень Я. Перельман. Перше видання «Аргонавтів Всесвіту» В. Владка було зустрінуте молодими читачами з великим інтересом. Понад 1500 листів, одержаних автором з приводу його роману, свідчили про вплив твору на молодих читачів, доводили, що роман збудив у читачів зацікавленість проблемою міжпланетних сполучень. Автор використав ці листи, поради і вимоги читачів під час підготовки роману для другого видання. Порівняно з першим виданням твір значно доповнено, до нього додано епілог про повернення експедиції на Землю, якого наполегливо вимагали від автора читачі в своїх листах. Зважаючи на все це, треба сподіватися, що нове видання «Аргонавтів Всесвіту» буде зустрінуте читачами з ще більшим інтересом. Для тих із них, хто бажав би глибше познайомитися з історією, сучасним станом і перспективами розв’язання проблеми міжпланетних сполучень (а таких читачів чимало, як можна це встановити з листів до автора), — ми подаємо нижче список науково-популярних і наукових творів, присвячених цьому питанню. Список цей складений з розрахунком на читача, який, починаючи з найлегших для сприймання книжок, переходитиме далі до більш складних, читання яких потребує вже певної підготовки. Саме в такому порядку розміщені згадувані твори в нашому списку.
НАУКОВО-ПОПУЛЯРНІ І НАУКОВІ КНИЖКИ, ПРИСВЯЧЕНІ ПРОБЛЕМІ МІЖПЛАНЕТНИХ СПОЛУЧЕНЬ Я. Перельман. «Ракетой на Луну». Я. Перельман. «Межпланетные путешествия». К. Э. Циолковский. «На Луне». К. Э. Циолковский. «Ракета в космическое пространство». М. Валье. «Полет в мировое пространство». Проф. Н. А. Рынин. «Мечты, легенды и первые фантазии». Проф. Н. А. Рынин. «Космические корабли». Проф. Н. А. Рынин. «Лучистая энергия». Проф. Н. А. Рынин. «Теория реактивного движения». Проф. Н. А. Рынин. «Ракеты». Проф. Н. А. Рынин. «Суперавиация и суперартиллерия». Проф. Н. А. Рынин. «К. Э. Циолковский. Его жизнь, работа и ракеты». Проф. Н. А. Рынин. «Теория космического полета». Проф. Н. А. Рынин. «Астронавигация».
Доктор фізико-математичних наук, професор М. Барабашов
|
| | |
| Статья написана 23 апреля 2015 г. 19:21 |
|
| | |
| Статья написана 20 апреля 2015 г. 20:30 |
.jpg)
давній правопис: скити — скитія http://chtyvo.org.ua/authors/Tolochko_Pet... http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96... http://chtyvo.org.ua/authors/Bilyk/Dyki_b... http://chtyvo.org.ua/authors/Bilyk/Mech_A... http://chtyvo.org.ua/authors/Bilyk/ http://chtyvo.org.ua/authors/Chemerys/Sme... http://www.bizslovo.org/content/index.php... Альтернативна історія скфів http://journal.mandrivets.com/images/file... ссылки на первоисточники http://www.archives.gov.ua/posylannya.php http://www.archives.gov.ua/archworld.php Давні мелодії: Іст. оповідання / Іл. (гравюри) Василя Лопати. – К.:Веселка, 1971. – 72 с. – Зміст: Мелодії Кам’яної Гори; Перша обсерваторія... Н.Л. Забіла. Повість про Червоного Звіра. 1927. Перший крок. 1968. Г.О. Бабенко. Люди з Червоної Скелі. 1929. Г. Шкурупій. Двері в день. 1929 В. Владко. Аргонавти Всесвіту. 1935 (в эпизодах на Венере-палеофантастика; в рассказе охотника Бориса Гуро во время полёта) І. Сенченко. Руді Вовки. 1936 Я. Маўр. Чалавек ідзе. Papyrus: Васіль Гігевіч. Страчанае шчасце — этакий ремейк Борьбы за огонь Рони-старшего. Однако вышло именно что вторично и не особо увлекательно. Napanyа: М. Чарняўскі. Страла Расамахі. Вогнепаклоннікі. http://kamunikat.org/usie_knihi.html?pubi... П. Драверт. Повесть о мамонте и ледниковом человеке. http://www.e-reading.me/bookreader.php/20...... В. Богораз-Тан: Восемь племён — палеолитический роман, Воскресшее племя ( с фант. эпилогом ) http://booktracker.org/viewtopic.php?t=14... http://maxima-library.org/redkollegiya/de...... http://www.litmir.net/br/?b=19422 http://argo-unf.at.ua/load/jokaji_mor/20_...... http://chytanka.com.ua/static/730.ukr.html http://chytanka.com.ua/ebooks/index.php?a...... зарубежка по ссылке от коллеги роня младший: Эдуард Шторх Štorch http://uloz.to/ http://trussel.com/prehist/prehist5.htm Навеянное ветрами скифии Валентин Чемерис. Ольвія. Роман. Харків, 2008; Сини змієногої богині. Роман-есе. Київ, 2006 Скифия... Она возникает в нашем воображении из недолгих странствий отчаянных путешественников, сомнительных легенд античных историков и еще более сомнительных хроник чужеземных хронистов. Запечатленная на скрижалях современности разве что изменчивой энциклопедией разрытых курганов, она так и остается для нас вечной и вещей терра инкогнита; несомненной «землей предков» наших, в течение веков обжитой все еще почему-то «этнически сомнительными» предками... Возникая на границе непознанно жаждущих степей и жаждущей познания греко-понтийской цивилизации, скифы сотворяли свой особый мир, свою духовную ауру, свои боевые традиции и кочевые обычаи, которые продолжают поражать нас так же, как в свое время поражали греков, персов или готов. Именно с этим и столкнулась юная гречанка, которой выпало стать женой кочевника: «Греческую девушку, которую родители отдавали замуж, везли в новую семью в красивой, украшенной цветами повозке. Но как только невеста переступала порог чужого дома, ее сжигали за дверью. Сжигали в знак того, что назад ей уже нет возврата, что его нет и не будет до старости. Отныне она переставала существовать для своих родителей, для родных, для всего мира. Потому что повозка сожжена за дверью, а пепел развеян ветром...» Ясное дело, история странноватой любви вождя скифов-«людоловов» Тапура к юной, Ольвией нареченной гречанке из Ольвии, принадлежит к набору давно знакомых, до фольклорной банальности исчерпанных, а потому неопровержимо классических любовных сюжетов всех времен и народов. И вряд ли она представляла бы для нас, читателей исторического романа Валентина Чемериса «Ольвия», хоть какой-то интерес, если бы не удивительная способность этого писателя творить ткань своего произведения из глубинного познания характера древних племен и народов, из психологических мазков их духовного бытия и придирчивого анализа их кроваво-греховных деяний: «Когда скифский юноша, став воином, убивает первого в своей жизни врага, он обязательно пьет его кровь. Прокусив жилы в шее, он высасывает горячую, еще дымящуюся кровь, чтобы стать отважным и храбрым, чтобы военное счастье никогда его не предавало, чтобы вражеская кровь наделила его силой и отвагой». С особым психологизмом выписаны разделы, посвященные приходу Дария к власти. Оказавшись одним из семи заговорщиков, которые убили правителя Персии Лжебардия, он сумел потом бескровно переиграть соучастников и занять желанный трон. Решающая речь, с которой Дарий выступал перед аристократами-заговорщиками, определяя будущую форму правления, – неограниченная монархия, «власть народа» по образцу греческой демократии, или же коллективное правление группы избранных, – захватывает своей философичностью, объединенной с тонким знанием человеческой натуры, жизненных взглядов персидской элиты и мстительной, независимо от происхождения своего, неуправляемой и мстительной толпы. Интерес к этим страницам продиктован еще и тем, что слишком уж разительно события тех давних лет проектируются на властные коллизии современной Украины. Вместе с писателем мы углубляемся в коварные пространства выжженных причерноморских степей и познаем боевые и сугубо житейские премудрости разноплеменного скифского воинства, противостоящего не менее пестрому воинству Дария; мы романтически услаждаем собственную душу в пирах кочевников и сопровождаем души предков наших до мифического «мира мертвых». И во всех этих историко-литературных мирах и измерениях, во всех мечтах и жестоких реалиях бытия своих героев Валентин Чемерис предстает перед нами в образе опытного, знающего, умудренного жизнью вещуна того «скифского мировоззрения», которое рискованно накладывается на такое же своеобразное и загадочное миротворение эллинской эпохи. Поэтому правильно поступило издательство «Фолио», что, несмотря на всевозможные финансово-издательские и торговые сложности, в третий раз переиздало этот, к школьным программам приобщенный, исторический роман, представляя его вместе с произведениями «Смерть Атея», «Крепость на Бористене» и «Генералы империи». Роман-эссе Чемериса «Сини змієногої богині» принадлежит к другому, по сравнению с «Ольвией», стилистическому ряду, другому пространственно-временному шару. Тем не менее, читать его лучше всего сразу после «Ольвии», пребывая под ее характеристическим влиянием и чувствительной харизмой. Авантюрно интригуя своего читателя магической пекторалью Бориса Мозолевского, автор постепенно превращает неспешное повествование в путешествие в глубь веков, каждый раздел которого – своеобразный информационный взрыв, благодаря которому, между курганно-философскими поэзиями легендарного археолога Мозолевского и географическо-загадочными экскурсами Геродота; между провиднически просветленными «Киммерийскими сумерками» Максимилиана Волошина и амбициозными затемнениями истории апологетами хрестоматийного шовинизма, хрустально выкристаллизовываются животворные звенья сотен и сотен поколений предков наших, соединение которых как раз и формирует общественное представление о том, откуда же все-таки «есть пошла» благословенная богами Русь-Украина. И странная вещь: во всех этих летописных и этно-временных странствиях Валентин Чемерис умудряется оставаться не только глубоко правдивым, но и столь же глубоко... убедительным. А это уже, согласитесь, проявление не только писательского таланта, но и таланта исследователя, таланта – что в эссеистической литературе нашей случается не так уж и часто – полемиста. Следует ли удивляться, что где-то посреди этого насыщенного полемическими фактами, доказательствами и гипотезами эссе мы впадаем в тот самый познавательно-патриотичный транс, в котором находился в свое время главный герой романа Борис Мозолевский: Життя і смерті спивши щедрий келих, Усі літа спаливши на вогні, Я, скіфський цар, лежу в Дніпровських Геррах, І стугонять століття по мені. Колись цю річку звали Борисфеном, А Скіфією – всі оці краї. Як пахли по степах тоді нестерпно Кочівками осінні кураї!.. «Сини змієногої богині» – не то произведение, анализируя которое хочется прибегать к каким-то мелким литературоведческо-критическим замечаниям, но к одному из них прибегнуть все-таки придется. Каждый, кто когда-либо брался за исторический роман, а тем более – эссе, знает, что перегруженность историческими фактами представляет для писателя не меньшую угрозу, чем катастрофическая их нехватка. Так вот, создается впечатление, что в отдельных разделах автор буквально утопает в бесчисленности обнаруженных им фактов. Стараясь подробно воссоздать каждую, от «времен Бусовых» до наших дней, цивилизационную эпоху, да еще и впадая в полемический азарт, автор почему-то не замечает, что местами его роман превращается в цитатами и ссылками перегруженный научно-популярный трактат. Но, несмотря на информационную перегруженность, последнюю страницу произведения все же перелистываешь с осознанием того, что, по воле писателя, тобой еще раз пройден правдиво праведный путь исторического познания: и корней своего народа, и собственного гнездовья. Словом, мудрая книга, мудрая!.. Богдан Сушинский. http://izvestiya.odessa.ua/ru/2009/01/29/... 
|
|
|
облако тэгов
