| |
| Статья написана 22 мая 2015 г. 15:53 |
“Аргонавти Всесвіту” вперше надруковано 1935 року. Після цього роман виходив у 1936, 1938, 1947, 1952, 1956, 1958 і 1961 рр. Друге видання — виправлене і доповнене, з післямовою та списком науково-популярної та науково-теоретичної літератури, присвяченої проблемам міжпланетних сполучень, зокрема таких вчених, як Я. Перельман, К. Ціолковський, М. Ринін та ін. На побажання читачів письменник зробив тут певні виправлення і доповнення: додав “Епілог”, в якому йдеться про повернення експедиції на Землю, узгодив деякі питання технічного характеру із сучасним станом науки. В цьому виданні надруковано післямову академіка АН УРСР М. П. Барабашова. Автор пише про важливість теми роману, про розробку цієї теми в творах Жуля Верна, Г. Уеллса, О. Богданова та ін., про наукову основу твору В. Владка. У переробленій редакції роман вийшов 1956 року. Письменник врахував найважливіші досягнення радянської науки в галузі освоєння космічного простору, подав нових героїв, розширив сюжетну структуру. В цьому та наступному виданнях надруковано післямову доктора фізико-математичних наук, професора С. Всехсвятського. Післямова знайомить читачів з останніми досягненнями науки про світобудову, про освоєння космосу, які знайшли відображення в романі В. Владка. Професор С. Всехсвятський високо оцінює “Аргонавти Всесвіту” і роль цього твору в розвитку ідей космонавтики. “Роман Владка “Аргонавти Всесвіту” в цікавій і доступній читачам формі торкається багатьох питань науки і техніки сучасності і найближчого майбутнього, — пише він. — Збуджуючи інтерес до питань міжпланетних польотів, роман тим самим сприяє рішенню величезного завдання, до якого підійшло людство, — завдання безпосереднього завоювання космічних просторів”. До видання 1961 р. (Дитвидав, Київ) додано передмову академіка О. І. Білецького “Творчість Володимира Владка”. В ній дано загальну характеристику творчого шляху письменника, визначено його місце в історії української наукової фантастики. Роман вийшов у перекладах на російську мову (1939, 1957, 1958), сербською (1959) та хорватською (1961), японською (1960, 1966); окремі уривки друкувалися в болгарській, чехословацькій і польській пресі. В цьому виданні роман друкується за текстом 1958 року з незначними виправленнями.
|
| | |
| Статья написана 22 мая 2015 г. 15:36 |
Про свій зaдум нaписaти твір, присвячений життю скіфів, В. Влaдко розповідaє: "Мене свого чaсу безмежно зaхопив світ стaродaвніх скіфів, які були колись, як кaжуть, з незaпaм'ятних чaсів нaсельникaми Укрaїни (тa й не лише Укрaїни, a й усіх широких степів нa південному сході Рaдянського Союзу). З'явилися вони в цих крaях мaйже невідомо звідки — і тaк сaмо невідомо куди зникли, не зaлишивши по собі ніяких ознaк писемності. Все те, що сучaснa нaукa знaє про них, побудовaне виключно нa основі мaтеріaльних знaхідок, знaйдених під чaс aрхеологічних розкопок у кургaнaх, тa ще з нечисленних зaписів стaродaвніх грецьких і римських істориків. Довгий чaс я стaрaнно вивчaв тaкі мaтеріaли — і вирішив, нaрешті, нaписaти ромaн про життя й побут одного з тих тaємничих племен. Але як його писaти? Я не зумів би, кaюся, нaписaти історичний ромaн в прямому розумінні цього словa. І я, після довгих роздумів, спинився нa моєму улюбленому жaнрі нaукової фaнтaстики. Хaй мої герої зaвідомо фaнтaстично, aле в межaх літерaтурної достовірності, опиняться в світі стaродaвніх скіфів, хaй у ромaні розгортaються події в конфліктaх між рaдянськими вченими і скіфськими віщунaми, вождями і поневоленими рaбaми, — це дaсть мені можливість покaзaти в сюжетних пригодaх звичaї, побут і трaдиції одного з скіфських племен". Автор прaцювaв нaд ромaном близько трьох років (1937 — 1939), a 1939 року твір вийшов у світ у видaвництві дитячої літерaтури ЦК ЛКСМ Укрaїни. Післямову до цього видaння нaписaв професор вчений-aрхеолог С. Семенов-Зусер. Дaючи коротку хaрaктеристику скіфського суспільствa, його соціaльного уклaду, побуту, звичaїв тощо, aвтор передмови відзнaчaє, що деякі положення й фaкти, описaні в ромaні, розбігaються з встaновленими нaукою уявленнями про життя і побут скіфських племен. Тa це ні в якій мірі не шкодить художній ткaнині твору. Письменникові "вдaлося нaдзвичaйно тонко виявити епоху, дух і обстaновку життя зниклих тисячоліття тому скіфів. Нa фоні інтриг і колізій головних персонaжів він покaзaв нaм життя і боротьбу цілих племен. В "Нaщaдкaх скіфів" оргaнічно сполучились дaні історії і aрхеології з творчою фaнтaзією aвторa". Згодом ромaн видaвaвся нa Укрaїні 1952, 1959, 1962 рр. Готуючи видaння 1959 року, aвтор грунтовно переробив свій твір у світлі нaйновіших історико-aрхеологічних дaних. В ромaні поглиблено психологічні хaрaктеристики персонaжів, що нaдaло йому ще більшої достовірності й пізнaвaльної цінності при розвиненій пригодницькій фaбулі. Ромaн "Нaщaдки скіфів" переклaдено нa російську мову (1939, Ростов-нa-Дону; 1969 р., Москвa), чеську (1963 р., Прaгa), литовську (1968р., Вільнюс). Друкується зa текстом видaння 1962 р. з деякими уточненнями і знaчними доповненнями, що їх aвтор зробив у російському видaнні 1969 р.
|
| | |
| | |
| Статья написана 19 мая 2015 г. 18:21 |
I. Про В. Владка 1. О. Бердник "Пітьма вогнища не розпалює..." К. УП. 1993. с. 49: далі мене зацікавили фант. повісті Владка:ІР, ЧГ, АВ, СК, ДС ( пізніша назва — НС). 2. М. Трублаїні "Подорож в законсервовану країну". Твори у 4х тт. К. Молодь. 1956. т.4. с.494-498, 598. Від мандрівок по книжках...Згадка про "Листи письменників до читачів". те ж саме: Літературний журнал №10 / 1940. 3. М. Пивоваров. Фантастика і реальність. К. РП. 1960. с.112-116. 4. О. Білецький "Письменник і епоха". К. ДВХЛ. 1963. В. Владко і проблеми науково-фантастичного жанру. с.336-347; 531. 5. О. Білецький "Зібрання праць у 5 тт." К. НД. 1966. т.3. Українська радянська література.//Творчість Володимира Владка. с.215-224; 580. 6. Ю. Шаповал. "Полювання на Вальдшнепа. Розсекречений М. Хвильовий". К. Темпора. 2009. с. 139, 140, 237 (...вот они садятся, как вредители, а мне за них до конца года облигации займа погашать...краткая биогр. справка). 7. Фантастика-1968. А. Евдокимов. Советская фантастика (опыт библиографии).с.340. 1939 г. 8. Фантастика-1972. И. Ляпунова. Советская фантастика (опыт библиографии) с.315, 1957 г.; с. 321. 1958 г. 9. Фантастика-1966. Р. Тумановский. Библиографический указатель. с.382. 1965. 10. Українська дитяча література. К.ВШ.1969. с.144. В. Затонський (з доповіді на Всеукраїнській партнараді в справах дитячої літератури 26.04.1934 р.) "Але у нас мало творів типу Жюля Верна. Що у творах Жюля Верна вабить та захоплює дітей? Перш за все обгрунтованість його фантазії. У наших же "Жюльвернів" ( Владко — "Ідуть роботарі" ) виходить ця фантазія зовнішня, не завжди обгрунтована. У дітей велика потреба в такій літературі, в науковій і соціальній фантазії, і її треба творити..." 11. В. Костюченко. Літературними стежками. К. КіС. 2009. 104-105, 126-129, 131. 12. Історія укр.літ. у 8 тт. К.НД.1970. т.6. с.72,329,330,332. 13. Історія укр.літ. у 8 тт. К.НД.1971. т.7. с.71,75,76,128. 14. Історія укр.літ. у 8 тт. К.НД.1971. т.8. с.483. 15. Ю. Смолич. Твори у 8 тт. К. Дніпро. 1986. с.387. Розповідь про неспокій триває. 16. Ю. Смолич. Твори у 8 тт. К. Дніпро. 1986. с. 365. Мої сучасники. 17. Історія укр.літ. у 2х тт. К. НД. 1988. т.2. с.75, 142, 160, 322, 531. 18. Історія укр.літ. у 2х тт. К. АН УРСР. т.2. 1957. с.149, 176, 249, 276, 279, 287-288, 317, 324. 19. Історія укр. рад. літ. К. НД, 1965. с. 139, 224232, 234,235, 237, 238, 255, 324. 20. Журнал "Всесвіт" у ХХ сторіччі. 1925-2000 (каталог). К. ВД "Всесвіт".2004. с. 95, 149, 171, 178, 363, 381, 410. 21. А. Бритиков. Русский советский НФ роман. Л. Наука. 1970. с. 134, 136, 148, 164, 166, 168, 169, 180, 203, 269, 349, 369, 378, 407, 424, 428, 435, 439. Библиогр. Б. Ляпунова. Критика Арг. Всел.: Беляев А. ДЛ №5/1939, с.51-55 Т.К. Красная Новь №4/1940, с.220-221 Березарк И. Звезда №5/1960 с.200-206 Критика Пот. Скифов: Мейерович М. ДЛ №6/1939 с.61-62 Максимов П. Молот РнД 26.02.1940 Жизнь и творч.: В. Владко. Краткая автобиография. ДЛ. №22/1937. с.43-44. Росоховатский И. На корабле фантастики. Юный ленинец. 20.1.1961. 22. Дашкиев Н. Дела земные и фантастика (Фиолетовая гибель). Правда Украины. 27.11.1965. 23. Романівська М. Шлях радянського НФ роману. Літературна критика. №11/1939. с.88 24. Скульський Г. Шукання майбутнього. Літературна критика №5/1940.. с.56 25. Чемерис В. Сини змієногої богині. К. Фітосоціоцентр. 2006. Нащадки скіфів. с.508-512 26. Івакін Ю. Книжка пародій. К . Дніпро. 1973. с.12-17. "Волосин" Джеймса Марчі. 27. Первушин А. Красный космос. М. Яуза-Эксмо. 2007. с.133-136. 28. Первушин А. 10 мифов о советской фантастике. Миф 1. с.187. Миф 4. с.189. Реальность фантастики. №2/2007. 29. Степняк, Мирон. Новий зразок українського науково-фантастичного роману // Літературний журнал. -- 1937. -- № 3. -- С. 107-122. 30. Степняк, Мирон. «О научно-фантастическом жанре и творчестве В. Н. Владко» (1939) — на правах рукопису. II. В. Владко: 1. Лист...у збірці "Листи письменників до читачів".Харків. Б-ка Палацу піонерів і жовтенят. 1936. 2. Астрологічні вправи Дж.Б.Прістлі. Всесвіт №9. 1962. 3. Дійсність і "хеппі-енд". Всесвіт №7. 1964. 4. Невдале повернення Халя Брегга. Всесвіт №6. 1964. 5. З любов"ю до людей. Всесвіт №8. 1961. 6. Американська наукова фантастика і "Марсіанська хроніка" Рея Бредбері. Всесвіт №6. 1962. 7. Перший український "М". (пасажир.паровоз). Фотогр. нарис. Всесвіт № 27. 1929 8. Аероторпеди повертають назад (оповідання). Всесвіт №15. 1934. 9. Здрастуй, Болгаріє! Всесвіт №11. 1961. 10. Америка без лакування. Всесвіт №10. 1963. 11. Пути научной фантастики ( А. Беляев. Человек-амфибия). ДЛ. №7/1939. с.13-16. 12. Должна ли фантастика думать о героях, кот. будут жить через сто тысяч лет? Техника-молодёжи. №12/1962. с.11. 13. Шхуна "Колумб". Соціалістична Харківщина. 25.07.1940.
© Николай Н. Ковальчук, 2015 © Вячеслав Настецкий, 2015 © Ярина Цимбал, 2015
|
| | |
| Статья написана 19 мая 2015 г. 13:31 |
https://fantlab.ru/edition53105 Марко́ Вовчо́к (настоящее имя Мария Александровна Вилинская, по первому мужу — Маркович, по второму — Лобач-Жученко; 10 (22) декабря 1833, село Екатерининское, Елецкий уезд, Орловская губерния — 28 июля (10 августа) 1907, хутор Долинск, Терская область[1]) — украинская и русская писательница и поэтесса, переводчица. Троюродная сестра русского литературного критика Д. И. Писарева. Была знакома с Т. Шевченко, П. А. Кулишом, Н. И. Костомаровым, И. С. Тургеневым, А. И. Герценом, Н. А. Добролюбовым, Н. С. Лесковым и другими русскими и украинскими писателями, публицистами, учёными. Писала на украинском, русском, французском языках. Первый сборник рассказов вышел на украинском языке в 1857. В своих произведениях осуждала крепостное право. Описывала историческое прошлое Украины. Вместе со своим мужем А. В. Марковичем занималась сбором и исследованием этнографических материалов на Украине. Вела отдел иностранной литературы в журнале «Отечественные записки» (1868—1870). Переводила с польского (Болеслав Прус), французского (Виктор Гюго, Жюль Верн) и других языков. https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B... Особливе місце у творчому доробку української письменниці займають переклади французьких авторів і переклади власних творів французькою мовою. Така посилена увага саме до французької літератури, намагання прилучити до своїх читачів французьку громаду не були випадковими ні для Марка Вовчка, ні для всієї української літератури. Адже знайомство з передовими ідеями й літературою Франції позитивно вплинуло на творчість Марка Вовчка. Беручи активну участь у літературному процесі Франції, вона не тільки перекладала власні україномовні твори для французького читача, а й творила нові художні структури французькою мовою, сприяючи тим самим виходу української літератури на світову арену й підвищенню її авторитету. Цією проблемою цікавилися І. Борщак, Є. П. Брандіс і Б. Б. Лобач–Жученко, Л. Вітошинська, О. Є. Засенко, Н. Є. Крутікова, Мішель Кадо, А. Пармені і Бон’є де ля Шапель та ін. Природно, що в цьому напрямку є вагомі здобутки літературознавців. Деякі аспекти українсько-французьких літературних взаємин уже привертали увагу дослідників (М. М. Варварцев, Г. Д. Вервес, М. М. Гресько, І. Ю. Журавська, В. Г. Матвіїшин, Д. С. Наливайко, Х. В. Паляниця, В. І. Пащенко, Г. М. Рягузова, Т. К. Якимович та ін.). Та все ж перекладацька діяльність Марка Вовчка ще не була об’єктом комплексного монографічного дослідження. І насамперед тому, що досі нема повного уявлення про обсяг багатогранної перекладацької діяльності Марка Вовчка взагалі і, зокрема, стосовно французько-українських літературних взаємин. Крім того, питання про майстерність Марка Вовчка-перекладачки донині не було всебічно вивчене. Усе сказане вище дає підставу вважати, що тема “Марко Вовчок–перекладач” вимагає подальшого ґрунтовного дослідження. Зацікавленість перекладацькою діяльністю виникла у Марка Вовчка дуже рано. Однак їй доводилося перекладати твори зарубіжних авторів переважно російською мовою, зважаючи на ганебні цензурні закони, які забороняли друкувати зарубіжну літературу українською мовою. І все ж значення перекладів Марка Вовчка було суттєвим не тільки для російського, а й для українського читача, який отримував можливість долучитися до кращих зразків західноєвропейської, переважно французької літератури. Увага письменниці саме до французької літератури пояснюється не тільки біографічними причинами (вільне володіння французькою мовою, неодноразове тривале перебування у Франції, тісні творчі контакти з багатьма видатними французькими діячами культури), а й бажанням ознайомити своїх співвітчизників із кращими здобутками французької літератури, яка займала одне з центральних місць у тогочасному європейському інтелектуальному житті. Марко Вовчок усвідомлювала, що в ХІХ столітті саме Франція залишалася провідним центром світової культури. Важливе значення для Марка Вовчка мала співпраця з відомим паризьким письменником і видавцем П’єром-Жулем Етцелем, який запросив молоду письменницю до участі у своєму “Журналі виховання та розваги” і постійно спонукав її до творчої праці. Саме він пропонував Марку Вовчку видавати власні твори у перекладі французькою мовою і водночас всіляко підтримував її намір перекладати французьких авторів для видання на її батьківщині. Після дебюту в етцелівському часописі казкою “Мелася” Марко Вовчок друкує вільну інтерпретацію словацької казки про дванадцять місяців – “Зла Колючка та Добра Троянда”, а потім – первісний варіант російської казки “Королевна – Я”. У цьому ж виданні з’являлися оригінальні твори письменниці, відомі тільки французькою мовою (“Мандрівка на крижині” та “Сестричка”). Окремими книжками у Франції в серії “Альбоми П.Ж. Сталя” вийшли оповідання Марка Вовчка для дітей молодшого віку “Прудконогий олень” та “Сибірський ведмідь і дівчинка Чепурушка”. У цих творах, як і в українських казках та оповіданнях, письменниця виявила себе глибоким знавцем дитячої психології і видатним майстром захоплюючих сюжетів. Твори Марка Вовчка, які друкувалися у Франції, збагачували французьку дитячу літературу, розширюючи її тематику, знайомлячи маленьких читачів з новими героями та сюжетами. Дитяча література ще не була тоді в центрі особливої уваги, тому переклади української письменниці були значущими. Казки та оповідання, які вона писала українською й французькою мовами (а потім перекладала з української мови французькою і навпаки), стали помітною віхою у розвитку дитячої літератури як в Україні, так і у Франції. Перекладаючи французьких авторів, Марко Вовчок надавала перевагу книжкам для дітей (зокрема літературним казкам П.–Ж. Сталя, Жана Масе, Альфреда Мюссе та ін.). Сам жанр анімалістичної казки приховує в собі необмежені можливості вільного вибору автором різних художніх засобів для створення сатиричних ситуацій та персонажів. Казкові герої існують зазвичай наче у двох вимірах: вони можуть поводитися відповідно до своєї звірячої суті і водночас виявляти суто людські якості. Яскравий приклад цього – казка П.-Ж.Сталя (Етцеля) “Спогади старої Ворони”, яку Марко Вовчок переклала у 1871 р. У творі найфантастичніші ситуації переплітаються з відвертими алюзіями на тогочасні події і з конкретними реалістичними деталями. Зіставлення французького оригіналу казки з перекладом Марка Вовчка свідчить, що письменниця значно скоротила етцелівський текст, послідовно знімала моралістичні судження, вважаючи їх занадто... Особливе значення мали переклади романів Жуля Верна. Саме Марко Вовчок була одним з перших перекладачів його творів не тільки на своїй батьківщині, а й у Європі (всього українська письменниця переклала п’ятнадцять романів Жуля Верна). Романи Жуля Верна в перекладах Марка Вовчка з’являлись друком одночасно із паризькими виданнями. Читачі з прихильнiстю зустрiчали кожний новий твiр французького письменника-фантаста у перекладi Марка Вовчка. Про появу кожного нового тому “Незвичайних мандрiвок” широко повiдомлялося в пресi з похвалами на адресу перекладачки. Не випадково сам письменник-фантаст високо оцінив працю Марка Вовчка і був дуже задоволений, що його твори розповсюджуються у фахово виконаних перекладах. Жуль Верн вабив перекладачку насамперед своїми високогуманними iдеалами, любов’ю до людини, палкою вiрою в чудодiйну силу її невтомної працi на благо поступу й процвiтання культури. Доробок французького письменника-фантаста був близьким Марку Вовчку своїми просвiтительськими устремлiннями – поширювати в доступнiй для юнацтва формi досягнення науки й технiки. Українській письменниці, яка захоплювалася природничо-науковими iдеями, імпонував талант романіста, майстра пригодницької інтриги, першовідкривача нового позитивного героя, який втілював в собі риси людини майбутнього. Перекладаючи романи Жуля Верна, Марко Вовчок працювала творчо. Письменниця підсилює емоційну виразність мови персонажів, тим самим змінюючи тональність оригіналу, привносячи у нього більшу експресивність. У тексті перекладу постійно відчувається присутність перекладачки, яка не залишається байдужою до подій і героїв твору. Стилістично нейтральний тон розповіді Жуля Верна стає яскравішим у перекладах Марка Вовчка, суто інформативні речення набирають більшої образності, даючи чіткіше уявлення про зовнішність героїв. Часом письменниця, змінюючи тон розповіді Жуля Верна, створює мікрообрази, причому така конкретизація допомагає читачеві яскравіше уявити собі дії персонажів, про які розповідає автор. Власне, перекладаючи Жуля Верна, вона використовувала особистий письменницький досвід, що й надавало її перекладам певної своєрідності, емоційності, оригінальності. Тому її переклади, що здобули позитивну оцінку французького автора, надовго зберегли своє значення. Велика кількість читачів (особливо молодих) і сьогодні захоплено читають твори Жуля Верна у перекладах української письменниці. http://referatu.net.ua/referats/7569/145243 Починаючи з 1868 р., кожен новий твір Жюля Верна, як тільки він виходив у "Журналі виховання та розваги" чи окремою книжкою у виданні Етцеля, негайно надсилався Звонарьову й Марку Вовчку для видання російською мовою.... За час з 1869 до 1876 р. Марко Вовчок переклала і видала п"ятнадцять творів Жюля Верна, серед них: Діти капітана Гранта, Подорожі капітана Гаттераса, Навколо світу за 80 днів, Двадцять тисяч льє під водою, Таємничий острів, Повісті і оповідання та ін. Їй же належить переклад і видання в одній книжці під назвою "Знаменитые исследователи и путешественники" нарисів Жюля Верна і Вашінгтона Ірвінга про славетних мандрівників і мореплавців ( Жюль Верн, Вашингтон Ирвинг "Знаменитые исследователи и путешественники" пер. Марка Вовчка, изд-во С. В. Звонарева, Спб, 1873 г.) https://fantlab.ru/translator2446 ....Популяризація нею творчості Жуля Верна. Завдяки особистим зв’язкам письменників перше знайомство російських і українських читачів із романами видатного француза відбувалося надзвичайно швидко – за кілька тижнів після виходу у світ оригіналів. Саме Марку Вовчку Жуль Верн доручив переклад своїх творів російською мовою. Він заявив видавцю Етцелю, що цілком і повністю довіряє “цій розумній, інтелігентній жінці, яка тонко відчуває і прекрасно знає французьку мову”.З 1869 по 1876 роки Марко Вовчок переклала і видала п’ятнадцять романів Жуля Верна. “До справи перекладу загалом і до перекладу творів Жуля Верна зокрема Марко Вовчок ставилася з величезною увагою. Вважаючи, що переклад з однієї мови на іншу – це не якесь ремесло, а така ж відповідальна перед читачем творча праця, як і написання оригінальних творів...” [3, с. 522]. Засенко О. Марко Вовчок. Життя, творчість, місце в історії літератури. – К.: Вид-во АН УРСР, 1964.
|
|
|
облако тэгов
