Років десять тому бунтівний даларш ЛОХАНКІНА справив невідпорне враження на фантасмагоричну уяву літератора Олеся БЕРДНИКА. Зрештою, воно й не дивно, бо в їхній долі знаходимо багато спільного: у обох, як то кажуть, негаразд з освітою, але пречудово з самозакоханаям, обидва зневажали нормальну людську прашо, але залюбки сідали на шию людей працьовитих. ЛОХАНКІН з релігійною побожністю шукав велику сірячинину правду, БЕРДНИК — вселенську теософську істину.

Останнє було помічено і зафіксовано :

"... 0.БЕРДНИК під виглядом фантастики переписує в романі "Подвиг Вайвасвати" містичні казки В.КРИЖАПОВСЬКОІ — Рочестер про месіанство магів"*/ Переписуе... Зазначимо: м”яко сказано, з академічною чемністю.

А ще, додамо, він, ясна річ, у фантастично-зарозумілому тлумаченні безбожно передирае Біблію, оспівуючи боські діяння в усіх його трьох іпостасях. В інших своіх манірно-побожних писаннях, вочевидь розрахованих на позбавлений усякого критичного аналізу невибагливий смак, 0.БЕРДНИК, хвацько кокетуючи безсистемною ерудиціею викінченого ділетанта, вкрай "мудро" доводить, буцім, Україна — найліпший грунт для "космічного" розквіту буддизму, брахманізму, джай -нізму, синтоїзму з ісламом на додачу.

— Господи, а які у тебе на наші голови вірування ще є? Відкрий нам, боже, на потилиці трете око Шиви!

Та не про це зараз йдеться ...

Голодування Васисуалія ЛОХАНКІНА поступово перетворилося для Олеся Павловича БЕРДНИКА в своєрідне життєве хоббі. Однак побоюючись принизливих наслідків, що спіткали недоумка ЛОХАНКІНА, він розв"язав проблему успішного голодування по-науковому. "Еврика ! -осяяло його. — Не їстиму, а питиму ! У рідині — Істина ! Ще найдавніші предки і староіндійські маги казали; Істина — у пляшці ...

І ніяких тобі сімейно-побутових конфліктів..."

х/ А.Ф.БРИТИКОВ. "Русский советский научно-Фантастический роман”. "Наука", Л., 1970, стр. 300.

Технологія голодування, розроблена БЕРДНИКОМ, як і усе геніальне, проста і загальноприсгупна. Приміром, якась чергова сердешна пасія біжить на базар і купує курку. До курки, ясна річ, яєчка . Попутно, у гастрономі, кладе до авоськи півпуда манної крупи і пару кіло вершкового масла. До всього цього — каністру молока. З курки, якщо вона добре вгодована, виходить пречудовий бульйон, його слід поставити до холодильника. Адже коли в гарячий бульйон юобувснути з півдесятка яєць, то вони ж зваряться і вийде не рідина, а звичай -на дієтична юшка. А от з ріденькою манною кашкою на молоці, слід робити навпаки, інакше шмат вершкового масла в драглистому манному трясовині не розчиниться і вийде чортійщо, а не пошукувана рідина.

І тоді воздвигається Лесик на весь свій багатирський зріст з чернечою бородою і патлами ігумена, з двома півлітровими келихами -холодним та гарячим — в могутніх ручиськах та й каже журливо :

— За твоє здоров"я, Сонцесяйно Дівчино — Квітка ! А мені все одно — рано чи пізно, а сконати... /Олесь Павлович має нахил до написань з великої літери майже всіх іменників українсько! мови/.

У пасії — аж мороз по шкірі. Адже сущу істину каже, відому ще старотибетським ламам і брахманам магадхсько-маурійської епохи!... Пасія долає курку, Лесик — келихи. Щоправда, оскільки серце у нього добре, а не кожна пасія спроможна упорати вгодованого півня, Лесик милостиво допомагає їй подолати усі їстивні труднощі, знаходячи в холодильнику ще й приховані у закоркованих пляшках резерви... Отак, бідолаха, і животіє .

однак багатющу натуру голодуючого на висококалорійній рідині буде ницо збіднено, якщо не згадати його інші захоплення: астральні

ав"язки з потойбічними "вимірами" І "сферами", прямий зв"язок з іншо-планетниками, що прилетіли на "тарілці" на спецзустріч з ним, що відбулася одної ночі в скверику, біля моста Патона, хіромантію і невтомні розшуки Безсмертної Всесвітньо! Мами, яка споконвіку мешкав в неприступних Гімалаях, бо папи, котрий живе за всім відомов адресою в Римі, йому замало...

Останнім часом він буквально вчадів на кіптяві Очищувального Вогню, ідею якого вперше висунув ще папа римський Григорій І /кінець УІ — початок УП ст./. Але, як і у випадку з Васисуадіем ЛОХАН-КІНШ, Олесь Павлович поставився до ідеї середньовічного папи творчо й винахідливо. Його науковий постулат: через Очищувальний Вогонь слід проходити не через спалення на ауто-да-фе, а стрибаючи через кострище абсолютно оголеним. Стрибати через багаття неодмінно слід, узявши за.руку дівчину, ясна річ, теж голу.

Практично це виглядає так /використаємо й ми "багатозначну" манеру 0.БЕРДНИКА геть про все писати з "Великої Літери"/. Виходить з лісу здоровезний голий дядоло з оберемком хмизу за плечима. Поруч — гол ла дівка з волошковим віночком на гарній русявій, безумовно, не фарбованій природній власяниці. Фарбована жінка — то Омана. Кресати Живу Іскру необхідно по-прадавньому — двома кремінцями, бо Сірники — то виплід осоружної цивілізації. Сірники, щоб ви знали, — то Мара, а Запальничка — Химера. Очищувальний Вогонь запалав — тоді новоявлені Адам з Євою й мають стрибати до повного закоптіння. Димком, знацця, до Незмивної Чорноти закуритися, бо навіть прапрадавні мудреці, не відрізняли, де чорне, де біле, а сприймали їх як чорнобілу суміш Істини.

До того а і середньовічні відуни до пуття так і не второпали, де біла, а де чорна магія...

Та от біда : народ пішов темний і несвідомий, бо в школах не викладають ні старосемітських Кумранських сувоїв, ні клінописних прозрінь вимерлих шумерів, ані Початку Всіх Початиів — прадавньо-індійську ритуальну "Рігведу". Страшно стрибати голим на очах темішх неуків. Людина, можна сказати, крізь муки власного голодування і вогнянні стрибки діалектично поєднала вчення староіндійських голих аскетів джайнів — дігонбарів зі світоглядом сучасаих закордонних нудистів, а з нею поведуться, мов зі спричиненим Недоумком. ..

Та вихід з фатального кола знайдено ! Нова геніальна "еврика" полягає в тому, щоб 00Н або ж принаймні ШНЕСКО оголосило про створення десь в джунглях Амазоні! чи в незайманих пущах Африки зон первісного здичавіння. Олесь Павлович БЕРДНИК готовий десантуватися туди хоч зараз. Голим і босим. Але неодмінно з Свою у вбранні, як в біблійному стародруці. Інакше як чорна, гак і біла магії приречені на погибель. Примітка: в Країні Рад зону здичавіння оголошувати не варто, бо дикунів тут нема.

Усі ці вибрики БЕРДНИКА до часу викликали у його знайомих лише анекдотичні оповідки. Аж поки він не згадав про закордонні "сфери" і не розпочав юродствувати в "міжнародних обширах" /вже на зразок старгородсьКого лева Кіси Вороб"янінова/:

— Гери енд пери ! Щедрі фони унд барони ! Я голодую, панове! Спитайте будь-кого ! Я голий ег босий ! Подайте, Христа заради або Магомега, або ж самого %дди, айне кляйне дойче зуппе ! Жінка е -зварить, — простягає він до заморських панів /у тому числі й до недобитих націоналістичних "добродіїв"/ широкі, мов лопати, долоні, склавши їх загребущим екскаваюрним ківшем. — Містери енд твістери !

Зважте, я живу в дикій країні, хоч вона і вважається цивілізованою. Чому в дикій, питаете? А тому, що хоч я горю палким бажанням вільно дичавіти, мене тут на глузи беруть; "Кіп смайлінг!" — коли по-вашому. Мовляв, я блазнюю унд дурня із себе клею. Де ж висока Істина?

І ось цей морально розбещений недоук і політичний спекулянт, цей самозакоханий ледар і цинічний жебрак, цей літературний халтурник і неудагний "месія" во буддійському Христі канючить по всіх усю-дах закордонного притулку, щоб в /о, боже!/ Вільному світі голяком стрибати через Очищувальний Вогонь. Бо там — Свобода! Там хоч із хмарочоса сторч головою на бруківку кидайся. Ніхто тобі, стрибунцеві, не завадить. І це — незаперечна істина...

Аж до того заходився писати на різні заморські адреси наш доморослий "давай-лама", що з тим листуванням два тижні на роботу не виходив /з 15 по 28 березня ц.р. включно/. А його безпосередній начальник, бригадир Київського комбінату монументально-декоративно-го мистецтва, даремно грюкав у зачинені двері свого виконавця -вітражиста. Певно, не укмігив, що Васисуалія ЛОХАНКІНА навіть пожежа не примусила піти на роботу.

А що ж далі? Звичайне діло: відповідний наказ /від 1-го квітня ц.р./ директора комбінату з недвозначним застереженням. Та "трудяга" БЕРДНИК знову десь на тривалий час повіявся. А відтак — новий наказ /від 25 квітня/ з оголошенням суворої догани і попередженням про звільнення з роботи за систематичні прогули і злісне порушення трудової дисципліни.

Аж тут сталося диво дивне. "Волелюбному" БЕРДНИКУ ним же пропаговане у книжках слово "звільнення" /від людей, від суспільства і взагалі від земної кулі/ чомусь цього разу вельми не сподобалося.

Що тут сталося — просто жах! Як посунув на секретарку директора Олесь Павлович, як грюкнув кулацюрою та як заволав прегрізно :

— А де права людини ?

— На прогули та неробство права нема !

— А на що є ?

— На працю, як в Конституції записано !

— А я, може, жадаю вільного й нічим не обмеженого дозвілля?

— З оплатою чи без? — саркастично запитала секретарка.

І справді, подумайте лишень: в Америці навіть безробітним пару місяців якусь мізерію дають та ще полумиском юшки в богадільні Армії Спасіння почастують, а тут штатному неробі не хочуть платити. А могли б піти назустріч, зазирнути в його багатостраждальну дущу та й переказати гроші поштою, аби ж бідолаха до каси ноги не бив... Та де там, коли людських прав кагма! І БЕРДНИК наполегливо "качав права", гучно волаючи:

— Що це ви цькуєте мене доганами? Я вищий од вас !

— Еге ж, на зріст ...

— Що?! — аж знавіснів доморослий "правознавець".

Та мене, щоб ви знали, шанують в усіх всесвітніх вимірах, потойбічних колах і закордонних радіосферах ! Ііахабхарата, Рамаяна, Панча-тантра, щоб вас усіх Стародавній Дідько ухопив !

Що ж, згадаймо теж дещо прадавнє. А точніше — лише одне прис-лів"я з української народної мудрості. І переконаємося, що недарма колись люди склали: "Таке догідне, хоч на смітник викидай".

Про любовь,

Вот опять я пою про любовь.

В это слово поверил я вновь,

В нем не только к любимой любовь.

Я люблю

Эту светлую землю мою,

Этот мир, у беды на краю,

И об этой любви я пою.

Мы к далеким рванулись мирам —

Там никто не откликнулся нам.

Лишь летит, тополями пыля,

Голубая планета Земля.

Перед ней, как и все, я в долгу,

Я пою, это все, что могу,

И прошу вас, во имя любви

Все, что можете, сделайте вы.

Про любовь

Вновь на всех языках я пою.

I wich happiness for all of you

And in happiness yours I love you.

Я прошу,

Вас на всех языках я прошу

Je demande de la paix pour le monde

Demandez de la paix pour le monde...

Встреча артистов ансамбля "Верасы" с космонавтами на Байконуре. В центре — Герман Титов. Слева — Владимир Исаков. В то время попасть на "космическую кухню" непосвящённым было очень сложно, почти невероятно.

Самолёта стрела засвистит высоту набирая

Там, где солнце и мгла,

Мы летим небеса обнимая.

Может быть мы когда-то там жили,

Были птицами, звёздами были,

Но забыли об этом, забыли

И учимся вновь летать.

Пусть, всё это мираж,

Но всё-же, но всё-же

Мир, единственный наш,

Теперь нам дороже.

Всё же не даром летаем мы в снах

В звёздных далёких безмолвных мирах.

И детские сны откликаются нам — там.

Дети солнца и тьмы

Мы не всё о себе ещё знаем.

Возвращаемся мы и опять о полёте мечтаем.

И опять мы и звёзды, и птицы

И серебряный воздух струится

И под нами кружится, кружится

За нами летит Земля.

****

Вечер тих, тих звездопад.

И смотришь ты, как звёзды в море тонут.

Вместо них вспыхнет янтарь

И никогда рукой его не тронуть.

И века назад и завтра искать

Из звёзд рождается янтарь.

И лежит на дне под толщей воды

Как сказка ……….. звезды.

Звездопад. В море манят

Свет янтаря и отблеск звёздной тайны.

Может вдруг пристальный взгляд

Что-то открыть сумеет хоть случайно.

Разгадать не пробуй полночью зря

Живую тайну янтаря.

Подними на небо чистый свой взгляд

Там наши звёзды все горят.

*****

Неужели, семь звонких нот в тишине

Могут стать только воющим звуком?

Неужели, семь нежных цветов радуги

Могут стать только одним цветом – чёрным?

Рощи белые белит мороз

И одёжка бела у берёз,

Серебрятся под солнцем поля,

От дымов почернела земля.

Белый дом отражает река,

Белой стаей плывут облака,

Голубые просторы маня.

Почернел белый свет от огня.

Белым будь снег и чистым,

Белым будь снег, искристым,

Белым будь снег –

Всегда будь белым.

Белым будь дом под небом,

Тёплым будь дом и с хлебом,

Белым будь дом –

Не обгорелым.

Обольют голубые дожди,

После них пёстрой радуги жди;

Зелен луг и желтеют стога.

Чёрный дождь, чёрных радуг дуга.

Наш совсем невелик шар земной,

Белый, жёлтый он и голубой.

Вспыхнет где-то кровавый пожар

Это чёрные пачкают шар.

***

***

Был я и нет, был я и нет

там, где сейчас гранит,

В здешнем краю робкий мой след

память земли хранит.

Это бывает, это бывает:

Те, что идут за нами,

Улицы, улицы называют

нашими именами.

Ты не жалей, ты не жалей,

я догорел дотла,

Чтобы тебе стало теплей

от моего тепла.

Тысячу раз, тысячу раз,

наши сгорят сердца,

И и тысячу раз вспомнят о нас

улицы без конца.

Цікаво, що у відношенні до Олеся Бердника органи держбезпеки вирішили недоцільним застосовувати арешт. Чекісти підготували цілу кампанію з дискредитації дисидента й письменника. Передбачалося застосовувати до нього дисциплінарні заходи на роботі та спрямувати на обстеження до психіатричної лікарні ім. Павлова в Києві (відомою в народі за тодішньою адресою «Фрунзе, 103»). Більше того, планувалося опублікувати в пресі фельєтон під назвою «Конкурент Васисуалія Лоханкіна», який би компрометував Бердника як «особу, яка розклалася морально і політично» через порівняння його з персонажем сатиричного роману І. Ільфа й Є. Петрова «Золоте теля».

http://avr.org.ua/getPDFasFile.php/arhupa...

В. Кузьміч (1927) — автограф О.Кундзічу

Кузьмич (Кузьміч) В.

1924 Коюнбусто (рукопис)

1934 Висоти (оповідання)

1939 Океан (повість)

Нариси В. Владка:

Червоні квіти №17-18/1929   с. 10-12 "Сині" проти "червоних"

                                       с. 24-25 Шлях до гайки

                   №23-24/1929 с. 26-27 Ми з фотографом (нарис-фейлетон)

                   №6/1930         с. 21-23 Меккано-піонер (виробництво дитячої гри — сучасний "Конструктор" — на Харківському штампувальному заводі

                                                                                                                                                                            ім. Медвєдева )

у ЦДАМЛМ:

1. Письма от Б. Ляпунова (18.4.70; 12.10.70): В мире мечты — на рецензию, и подарок от ВВ (его книжка).

2. Письмо от 10.3.70 Potomci Skita : Gmjica Mlado Pokolenie Beograd (srpski) "поверну оригінал з рецензією тому, що скрутне становище видавництва"

Владимир Владко. Среща (Встреча): [Рассказ] // газета «Народна младеж» (София), 1961, 24 августа (№201) – с. ... – [На болгарском языке] возможно, Встреча в космосе, ЛГ, 13.01.59 г.

Владко: Эти вредители меня в гроб загонят; расстреляют их или нет, а мне опять на заём подписываться. 23.12. 1930 с. 133

Владко — робить висновки: хто займається шкідництвом, а тому ще на одну послугу підписуйся (повідомлення інформатора ДПУ. 1930) с. 134

Биографическая справка о ВВ с. 227

http://umka.com/rus/catalogue/history/pol...

Тут Савченком розповідається проста у своїй парадоксальності історія. Чоловік купив книгу. Читає. А там все про нього. До деталей. Дружині стало цікаво чому читає потайки та ховає? Знайшла, читає і все в книзі про неї. І також до найменших подробиць. Навіть небажаних. Дістався до книги син. Зрозуміло – і йому дістається на горіхи. Парадокс? Але не без самодостатнього полтавського гумору. (Колір не визначаю.) Звідки родом і Володимир Савченко.

Отже, цим «читанням» з однієї книги попереджаю інших «читачів»: « З безлічі варіантів прочитання можу використати лише один варіант. Мій пароль для входження у підписаній мені Савченком збірці «Візит зсунутої фазіанки» (Визит сдвинутой фазианки», Киев, изд-во «Молодь»,1991): «Сусанне Черненко на добрую память».

ВІДКРИТТЯ СЕБЕ                    

— це назва лише одного з творів письменника. Оскільки, як уже було сказано, Його на фізичному рівні серед нас уже немає, та знайти Савченка можна перш за все у віртуальному просторі Мережі. Простір цей відкритий. Туди і донині заходять відвідувачі. І не лише давні, а й нові. Читають, висловлюють свої погляди, своє сприйняття творів Володимира Савченка. Хтось пише, що Він допоміг цією повістю вибрати професію. Хтось дивується, що виявляється цей надсучасний твір написано аж у 1967 році… Коротше. Хто захоче перевірити нехай покопирсається в Мережі. Достатньо, як каже на своєму «Персональному сайті» письменник, набрати «Володимир Савченко». Роман «Відкриття себе» — про дублів. Тобто — клонів. Трьох фізично існуючих клонів, створених загиблим підчас експерименту провідним інженером Кривошеїним. Один із них, котрий фігурує як «аспірант Валентин Кривошеїн», каже двом іншим: «Троє з одного стручка. А було четверо…» Проте цілком резонно і правильно буде сказати: « Нині їх таки четверо. І роль глобального клона зовсім непогано виконує Інтернет. Інформаційного клона. Точніше все-таки комунікатора. Принаймні, щоб оцінити простір, лексику, динаміку часу, в якому діють учасники творів Савченка, «понишпорила» сторінками кіно пройдешніх часів саме в Мережі. (За фахом авторка кінознавиця.) Щоб спробувати ідентифікувати відтворене Володимиром Савченком словом з візуальною ілюзією періоду, епохи розквіту науково-технічного прогресу.

І перестає дивувати чому один з дописувачів на «Відкриття себе» звинувачує письменника, мовляв, Савченко некваліфіковано описує роботу слідчих. На що інший — «Захисник» — йому резонно відповідає: так тут йдеться про чоловіка, який клонував себе, а не про міліцію. Значить Савченко таки виграв процес у Його величності Часу. Атрибутику – інтер’єри, техніку, розмаїття моделей комп’ютерів, мобілок, смартфонів, скайпів… кожному читачеві дано побачити по-своєму. Головне не в цьому. Люди рухають сюжет. Вони живуть у об’ємному відкритому просторі твору. Вони мислять, конфліктують, шукають, експериментують. Вони чуттєво живі і розумні, і кар’єристи, і таланти, і заздрісники… Гострослови і тупаки. І немає в цьому просторі ні демонів, ні страхітливих бутафорських чудовиськ, інопланетян-убивць та їм подібних витворів. Знову ж таки в Мережі знайшла пораду від одного з тих, хто відкрив для себе Савченка недавно. Він: хто шукає чисту «розважалочку» нехай «Відкриття себе» не розкриває…

    Так Володимир Савченко був серйозним Майстром. У своєму особливому жанрі. Банно-пральні пригоди у нього годі й шукати. Його ще називають «останнім з титанів наукової фантастики». Але, гадаю, недаремно на кількох різних сайтах за неоднакових причин, повторюється одна й таж фраза з фіналу повісті: «Три інженери (авт. – повноцінні, осмислені — не «дублі») йшли на роботу».

З ВІКІПЕДІЇ. «У 1973 році вийшов у світ 25-й том «Бібліотеки сучасної фантастики» під назвою «Антологія», у якому у скороченому варіанті була вміщена програмна для Савченка повість «Випробовування істиною».

              ПОСАДА У ВСЕСВІТІ

— науково-фантастичний роман — 1992 рік. Сам Володимир Савченко позиціонував себе Стражем. І не приховував цього. Це не вигадка авторки, яка не вперше пише про це. Слова з «Посади»: «По одному читачу-грунту і цивілізація буде продовжуватись». Бо «Науковий прогрес рухає не лише уяву, але часом і відсутність її». Адже «Піна осідає – суть залишається».

З МЕРЕЖІ. «15 жовтня, 2011р. Андрій Токарчук: «Читаю «Посаду в Всесвіті». Випадково потрапила книга до рук. Шкода, що з цією людиною не спілкувався особисто. Він – геній думки (…)».

Мені пощастило спілкуватись з Володимиром Івановичем. І його вроджена екстравагантність – в розумінні не потрапляння в загальний ряд, парадоксальність, інтелект справили на мене мабуть більший вплив, аніж гадала. Савченко просто став прообразом для давненько написаної і таки опублікованої ексцентричної повісті «Ловитор». В ній він таки Страж – Софокл Сковород.

Твори Савченка (за його життя) були опубліковані у 29-ти країнах. Перевидавались і мали високі рейтинги. Свідчення? Тиражі!

На сайті Володимира Савченка його фото різних часових періодів життя. Далі по відео напис «Фото сутності автора». Відкриваю. В кадрі на тлі зірок на першому плані КУЛЯ. Вона прозора. Всередині світиться життєдайною енергією. На неї накладається своєрідна зоряна доріжка і вкраплена в неї постать. Девіз сайту «Пусть твой призыв без отклика замрет – один иди, один иди вперёд!» Рабіндранат Тагор. (авт.- перекладати поетичні рядки Р.Т. не наважуюсь). Це дійсно духовне кредо мислителя Володимира Савченка. Від нього він не відступав. Тому і відбувся Його феномен.

КУЛЯ. З її появи невідомо звідки у міфічному містечку Таращанську і починає розгортатись дія в романі «Посада у Всесвіті». Творі неоднозначному. Бо в ньому власне письменник і спроектував заздалегідь ту Кулю, яку виніс на свій персональний сайт, як «Сутність автора». Інженер, технар, науковець, письменник-фантаст. Інтелектуал. Проте сьогодні у нього не спитаєш: «Володимире Івановичу, а що все-таки значить Ваша Куля на сайті?» На тому ж сайті викладено «12 передбачень». Дванадцяте «Передбачення фантастом-фантаста» ніби загадка, послання в майбутнє. Тим паче, що далі: «Список буде продовжено. Публікація цих матеріалів вільна – але неодмінно з посиланням на мій сайт». Отже, за моїм прочитанням («Жив-був хлопчик) Володимир Савченко з граничною чіткістю розписав у «Посада у Всесвіті» як піде. І де буде (все-таки див. – сайт) у Всесвіті. Видається фантастичним? Чому? Він же був лідером у своєму особливому жанрі.

У романі, над яким трудився двадцять років, він і визначив себе. Не одразу. Коливався. Образ «приборкувача Кулі» талановитого і сміливого вченого Корнєва привабливий. Енергійний, динамічний, здатний до авантюрних рішень. Але все-таки у розвитку сюжету, характерів поступово переносить акцент на директора науково-дослідного інститут В.В. Пеца. Особи не такої яскравої. Людини, яка мислить зважуючи, осмислюючи, сумніваючись. Етика. Обоє співпрацюють з Кулею. Корнєв про Пеца: «… Навіть дурість великої людини містить у собі відблиск її величі». Врешті-решт Куля забирає обох. Бучно ховають інженера Корнєва. За ним непомітно – зі сторінок роману – йде скромно й осмислено Пец. Проте залишається ще один молодий герой. Його письменник вводить у дію ближче до розв’язки. «Електрика може все, — цей девіз Віктор Буров сповідував, без перебільшення, змалечку». Це автобіографічний факт. І вже цей інженер іде на роботу. Ну не зупиняє процес еволюції пізнання інженер за фахом Володимир Савченко. Письменник-то він за покликанням.

Премія «Велике Кільце» за роман «Посада у Всесвіті». Рік 1994.

Премія на конкурсі Детгіз за повість «Чорні зорі». Рік 1960.

На першу річницю відходу Володимира Савченка – 2006рік, січень, число в різних джерелах від 16 до 24 січня… – у Національній спілці письменників під орудою голови комісії НСПУ з пригодницької та фантастичної літератури Миколи Славинського   зібрались київські письменники-фантасти вшанувати пам'ять Майстра. Письменник-фантаст — фахова освіта інженер-металург — Тимур Литовченко сказав, що повість «Чорні зорі» (побачила світ загодя до року народження ТЛ) прочитав ще підлітком. (Вона була з ним і в день зібрання). І фактично зростав із нею. Проте ніколи не думав, що йому випаде нести труну, проводжаючи в останню земну путь тіло Володимира Івановича Савченка.

Приз «Чумацький шлях» за повість «Викрадачі сутностей». Рік 1989.

Фото Савченка на сайті. З Премією «Аеліта» (2003рік) за внесок у російськомовну фантастику. Він високо над головою тримає цей символ визнання. Перемоги.

        2013 ЙОМУ Б ВИПОВНИЛОСЬ — 80.

       НА РОЛЬ НОСТРАДАМУСА НЕ ПРЕТЕНДУВАВ

    Проте у повісті-п’єсі «Нова зброя» — 1965 рік фігурує: «…а з лабораторії CERN...» (Європейська організація ядерних досліджень) заявляє про « прискорювальне кільце». Не треба бути великим технарем, достатньо цікавитись що відбувається в світі. І… знати твори Володимира Савченка, щоб подивуватись його творчій далекоглядності. В мережі достатньо відеохроніки про ВАК – Великий Адронний Колайдер. Щоправда, сорок з достатнім гаком років тому термін «бозон Хіггса» не вживався. Однак в «Новій зброї» контури цього незрозумілого у своєму призначенні об’єкта означені. Якщо процитувати Савченка, то це «тіні грядущого на минуле».

ВІКІПЕДІЯ. Колайдер (collide – англ.) – зіштовхувач. Це система прискорювачів заряджених частиць, в якій два пучки прискорюються назустріч одне одному.

Володимир Савченко запитує (сайт): — Чому в науці вчені не роблять посилань на дослідницький подвиг та внесок фантастів? (…) Наукова фантастика йде попереду науки.

Щоб довести це наведу кілька передбачень письменника-фантаста Савченка, які він сам відстежив.

1. Передбачення сучасної мікроелектроніки та кристалічних комп’ютерних істот – в оповіданні «Дивна планета» (1958р.)

2. Передбачення ядерного матеріалу та видобутку антиречовини ще не підтвердилось; але передбачення ядерних катастроф, на жаль! Уже: 1979 – Три-май-Айленд, 1986 – Чорнобиль – повість «Чорні зорі» (1957-58рр). Тоді (50-ті) не існувало ще поняття «ядерна енергетика».

Утім сучасний кінематограф – американський, західноєвропейський – достатньо виразно поставляє на екран продукцію про наслідки експериментів науковців з тонкою матерією фізики атомного ядра. Тут все-таки знову звернусь до передбачення Савченка – «8». «Передбачаю крах теорій «кварків» та «елементарних частиць».

Так ким же був письменник Володимир Савченко?

Володимир Гусєв – письменник-фантаст (за фаховою освітою інженер-фізик) читає з «Жив-був хлопчик» свою версію. «Подивовує масштаб мислення Савченка. Та що там нашого світу – багатьох всесвітів, які народжуються та вмирають. Це в романі «Посада у Всесвіті»…

А ще Володимир Савченко запропонував концепцію U-поля, що має «дофізичну природу. В категоріях ідеалізму це самоконцентрація в нашій частині світу Всесвітнього Я; в поняттях древніх філософій близько до Дао китайців і Брахми індусів». Це у статті «П'ятнадцять нових формул фізики та космології. Всесвітнє кореляційне поле дії ( U-поле), яке проявляє себе Універсальним зв’язком величин та явищ»). Це ніщо інше як математичне тлумачення ідей індуїзму. А може навіть те «Велике Об’єднання, котрого прагнуть фізики»!

Він замислювався і над екологічними проблемами. А його непримиренність до нас споживачів та руйнівників Матінки Природи?

Тому з властивою йому творчою прямолінійністю писав: «Необхідний поворот на 180 градусів в усьому: в психології, в образі життя, в виробництві, енергетиці. Стримування споживацької стихії в усіх її проявах. Смирення замість самоствердження.».

І він не декларував ці істини. Він так жив. Єдиним особистим транспортом письменника-фантаста Першої зіркової величини був… велосипед.

       ЖИВ-БУВ ХЛОПЧИК

Перше оповідання Савченко написав, коли йому було 10 років. Це 1943 рік. Йде Друга світова війна. Писав в евакуації далеко на Сході. Називалось воно «Як лисиця Фріца до партизанів привела». Публікувалось у журналі для дітей «Мурзилка». От власне тоді Володя і вийшов на свій крутий шлях. Книгу розкрив. І було там написано: «хлопчик виріс і вивчився на інженера». Диплом є, інженер гарний, роботу має гідну. Проте знову розкриває Книгу. Читає: «… а народився письменником. Фантастом». А наука? «Науковим фантастом».

З сайту ВС: «Живу на Україні, в Києві. Проте як письменник, де завгодно, лише не тут. Так теж можна». Однак у 2005 році колеги по цеху фантастів провели Його Сутність в путь до, загодя приготовленої ним на час відходу, Кулі з Києва. Під тим же сузір’ям Водолія, під яким Він і народився. І яким знаменуються наше нинішнє тисячоліття.

Урну з прахом родичі поховали в Москві.

ФАНТАСТИЧНА ДЕТАЛЬ. На одному з сайтів ( сайт не позначатиму – хто захоче знайде сам), де викладена біографія, твори Володимира Савченка, замість його фото зображення якогось «пана Х». Так «Жив-був…», але це зовсім не той «хлопчик»! І не з тієї Книги… Парадокс. А ймовірність того, що (тільки замість інженера) вже новий письменник-фантаст йде на роботу хіба виключається? Передбачення, передбачення і знову ж таки передбачення…

          А ІДЕЇ З ЙОГО ТВОРІВ

та наукових розробок, відкриттів реалізуються по світу. Глобальне бачення далеко вперед. Не лише в сьогодні, а й в прийдешнє. Наскільки? Відповідь в «Есе про користь вивчення довідників. До річниці Чорнобильської аварії» (1988р): «… вона ще не закінчилась, ця еволюція».

   Натомість переді мною віртуальний простір не лише екрану комп’ютера , а й в портал Простору Книги поза ним. Там незавершена дилогія Володимира Савченка «Час Великий Заперечень». Але, як вважає він «… головна особливість цих романів в тому, що описані в них НПЧ (НПВ) , Неоднорідний-Простір-Час – ось-ось мають відкрити. Фактів спостереження його більше ніж достатньо; залишилось їх осмислити та зрозуміти. Автор з великою цікавістю чекає цього моменту». В електронному форматі є сторінка ( авт. – російський варіант «Для начинающих Вселян) «Для початківців Всесвітян».

    Тому самі маєте зрозуміти – 13-те Передбачення:

      ЕПІЛОГУ НЕ БУДЕ! БУДУТЬ ВСЕСВІТЯНИ