В феврале 1956 года в журнале «Огонёк», а через год в книге «Мечте навстречу» появилась статья советского писателя – популяризатора науки Бориса Ляпунова «Мы – на Марсе», в которой автор предсказывал высадку на Марс советских космонавтов в 1995 году. Мы с небольшими сокращениями приводим этот рассказ.

«1995 год. Цель путешествия — Марс.

Корабль «Марс-один» — техническое чудо последней четверти нашего века. Двигатель, оборудование, условия жизни — всё приспособлено к длительному путешествию с высадкой на планете. Уже побывали в окрестностях Марса ракеты-автоматы — разведчики без людей — да радиоволны, посланные локаторами. Пора и людям своими глазами увидеть то, что оставалось во многом областью догадок.

«…Алло, Земля! Говорит «Марс-один». Цель близка. Мы хорошо видим поверхность Марса, сравниваем с картами и снимками, намечаем место посадки. Сейчас лето, сильно уменьшилась снеговая шапка полюса, а сеть каналов (тех самых каналов, которые давно служили яблоком раздора среди астрономов) набухла, словно вены на перетянутой руке. Подробности, однако, всё еще трудно рассмотреть. У полюса сквозь белый слой просвечивает что-то красноватое. Над ним плавают облака. На суше — она также красноватого цвета — заметны отдельные голубоватые места. По временам вся картина словно заволакивается мутной дымкой, видимо, это туманы или легкая облачность. Заметили несколько снежных островков среди красноватой пустыни полярных областей. Впрочем, они скоро исчезли. Продолжаем наблюдать. Пилот и штурман готовятся к спуску. Начинаем торможение.

Предполагаем сесть в северном полушарии, в местности, по-видимому, представляющей ровную площадку».

Не случаен интерес к этой загадочной планете. Уже давно ученые знали, что на ней есть атмосфера, правда, гораздо более разреженная, чем наша. Облака, туманы, полярные снеговые шапки, тающие весной, затуманенные края у диска, чего никогда не замечали на лишенной воздуха Луне, — все это говорило об одном: атмосфера существует. Знали и то, что хоть Марс беден влагой, но она все же там есть, а значит, есть и условия для жизни. Но какой?

Наверное, пятна, по временам меняющие окраску, — это растения. Они приспособились к суровому марсианскому климату и запасают воду, подобно верблюду в пустыне. Их голубой, а не зеленый, как у нас, цвет — это защитная окраска, потому что ультрафиолетовые солнечные лучи свободно проникают сквозь неплотную воздушную оболочку. На Земле нет таких высоких гор, которые могли бы «потягаться» с марсианскими равнинами, где воздух сильно разрежен. Днём довольно тепло, ночью же очень холодно. Марс получает от Солнца гораздо меньше света и тепла, чем наша Земля. Нелегко жить на этой холодной, бедной водой и воздухом планете! Вдобавок марсианская атмосфера, вероятно, бедна и кислородом.

И всё же растительность должна быть на Марсе. Многое говорит за это. И главное — многообразие форм жизни, приспособляемость к самым различным, крайне тяжёлым условиям, какие бывают в природе. За долгие века растения научились переносить холод в морозные марсианские ночи, экономить драгоценную влагу, приспосабливаться к ультрафиолетовому излучению и обходиться тем малым количеством света и тепла, которое доносят туда скупые солнечные лучи. Астроботаники смогли даже сказать, как, по их мнению, могут выглядеть такие удивительные растения: низкорослые, голубоватого цвета, несколько напоминающие мхи или лишайники, обитающие на склонах наших гор.

Растения не единственная загадка красноватой планеты. Очень давно итальянский астроном Скиапарелли сделал поразительное открытие. Он увидел в телескоп на поверхности Марса сетку правильных тонких линий, названных им каналами. Всего до сих пор удалось обнаружить свыше тысячи каналов. При этом они не остаются всегда одинаковыми во все времена года. Весна. Тают полярные льды, и сеть темнеет, линии ее становятся более заметными, а потом снова почти исчезают. Весенние воды утоляют жажду пустынь.

Что же такое каналы? Дело рук разумных существ или просто игра природы?

«Алло, Земля! Говорит «Марс-один». Начинаем спуск. Продолжая облетать планету, мы опускаемся на песчаное плато. В южном полушарии сейчас бушует пыльная буря, большое желтоватое облако быстро движется по поверхности, направляясь на юго-запад. Атмосфера вблизи южной полярной шапки помутнела».

Марсианское небо не такое, как на Земле. Оно не голубое, а темно-синее, почти фиолетовое, и Солнце с Марса кажется более тусклым.

Для жителей Марса, если бы они существовали, открылась поразительная картина: вдруг на небе появляется новое, необычное небесное тело. Быстро движется среди звезд что-то похожее на комету, с таким же длинным шлейфом-хвостом и исчезает за горизонтом. Звуки плохо разносятся в разреженной атмосфере. Но столь мощный гул слышен и здесь. На песчаную площадку, поднимая вихри пыли, опускается крылатый снаряд, борется с притяжением планеты, постепенно теряя скорость. Последние секунды полета… Остроносая сигара стоит на выдвинутых из корпуса стальных ногах.

Успокаивается песчаная буря, вызванная прибытием корабля. Снова Солнце сияет в безоблачном небе.

Тот же однообразный пейзаж — уходящие вдаль красноватые пески. Но появилось новое, невиданное раньше. Издалека виден гигантский корабль, отливающий металлическим блеском. Он кажется безжизненным: закрыты иллюминаторы, задраены люки, ничто не выдает присутствия живого. Идет время. Уже высоко в небе поднялось Солнце. Наконец корабль прозревает, открывает иллюминаторы-глаза. Открывается и дверца. Существо, похожее на водолаза с прозрачным шлемом на голове, спускается вниз и ступает на почву Марса.

«Алло, Земля! Говорит «Марс-один». Мы на Марсе. Иллюминаторы открыты, и через них во все стороны видна слегка холмистая песчаная пустыня — до самого конца, куда достигает глаз. Наша первая задача — ориентироваться и исследовать состав атмосферы. Командир корабля решает выйти наружу. Буду радировать каждый час».

И вот первые впечатления путешественников:

Давление у поверхности Марса соответствует восемнадцати километрам земной высоты. Одной кислородной маской, как мы думали, не обойдемся. Приходится надевать скафандры. Вслед за командиром все побывали на месте нашей посадки. На Марсе легче, чем на Земле, в буквальном смысле слова, ибо притяжение меньше в два с половиной раза. На Марсе погода несравненно ровнее, чем на Земле: почти всегда ясно, хотя изредка, правда, бывают и песчаные бури, и дожди, и облака. Когда заходит Солнце, наступают сильные холода. Ночью, на рассвете, термометр отметил минус пятьдесят градусов. Звездное небо очень красиво, и особенно замечательна одна яркая двойная звезда, на которую мы с волнением смотрим,- это Земля с Луной.

Ровная песчаная пустыня тянется до самого горизонта. Кое-где прижались к невысоким барханам низкорослые кустики растений. Они непривычны для нашего глаза. Зелень, зелёный ковер, покрывает сушу нашей планеты. Этот цвет преобладает всюду, где есть растения. А здесь, при солнечном свете, растения голубые. Похожую картину у нас можно встретить лишь высоко в горах, на юге страны.

Но сейчас ночь, и на черном бархатном занавесе неба восходят маленькие луны. Их две — два спутника у этой планеты, которую за её красноватый цвет назвали в честь бога войны Марсом. Марсианские луны получили имена Фобос и Деймос, что значит «страх» и «ужас». Но страшного и ужасного в них нет ничего.

Фобос и Деймос очень невелики: всего несколько километров в диаметре. Луны-крошки! Фобос двигается так быстро, что за одни марсианские сутки дважды восходит и дважды заходит, обгоняя Марс в его движении вокруг оси. Потому и кажется, что он движется не с востока на запад, а наоборот!

Необычен здесь солнечный восход. Рано утром туман покрывает все вокруг. Из-за этого восходящее Солнце становится красным, как это иногда бывает и на Земле. Появляется первый луч, и туман редеет, наступает прохладный ясный день. Почва успевает нагреться, а за ночь снова отдает тепло. Климат, как в нашей тундре, если вообразить её среди песков.

Определили свое положение и наметили маршрут для исследований. Произвели анализ атмосферы: кислород, углекислый газ, водяные пары. Кислорода примерно одна шестая того, что есть на Земле. Низкое давление, мало кислорода — без скафандра не обойтись. Время наших путешествий поэтому ограничено. После первых пешеходных прогулок близ места посадки ракеты отправимся в далёкий рейс на вездеходе. Ровный рельеф позволит, по-видимому, двигаться быстро. Пока же обследуем местность неподалеку.

Растения! Низкорослые, стелющиеся — чуть было не сказал: по земле, — с листьями, словно подернутыми голубым налётом. Это и ожидали увидеть, но всё же, когда я нагнулся и сорвал ветку, все смотрели на неё, словно на чудо. В самом деле, не чудо ли найти за десятки миллионов километров то, что предсказала наука? Эту ветку решили сохранить для музея межпланетных сообщений. Впоследствии мы находили и других представителей марсианской флоры, но ни один из них не вызвал такого волнения, как первая найденная веточка, словно перенесенная сюда с высокогорных среднеазиатских долин.

У нашего ботаника теперь много работы. Его гербарий непрерывно пополняется новыми образцами. Среди них есть подобные нашим лиственным, теряющим осенью листву, и нашим вечнозеленым, сохраняющим свой наряд и зимой и летом. Во время другой экскурсии мы нашли в пустыне совсем иные растения — розового цвета, похожие отчасти на маки. Вот чем объясняется то, что с Земли видны были какие-то красноватые пятна. Цветы на время покрывали пески. Нам удалось увидеть «цветение» марсианской пустыни. Значит, всё-таки она не так уж безжизненна, как показалось на первый взгляд!

Вездеход готов к продолжительному путешествию. Мы должны добраться до каналов. Берем достаточный запас продовольствия, кислорода, воды. Рубка из прочной прозрачной пластмассы позволяет вести круговой обзор. Атомный двигатель обеспечивает экспрессное продвижение туда и обратно. По радио будем держать связь с кораблем. Проходимость машины дает возможность преодолеть все преграды, которые готовит нам природа Марса. Итак, в дорогу.

Всё те же песчаные гребни, изредка — заросли и больше ничего. Наш биолог мечтает встретить марсианских зайцев или хотя бы черепах. Двигались к северу, постоянно справляясь с радиомаяком: он лучше всякого компаса указывает путь. Наше возбуждение нарастает. Вскоре, как говорит карта, канал. В кабине тихо, никто не хочет нарушить молчание. Обмениваемся односложными репликами. Видимо, цель уже близка. Мы закрываем наглухо шлемы скафандров. А вот и тёмная полоска. Это канал!

Взволнованные, мы вышли из машины и направились к полосе. Штурман опередил всех. Издалека видно было, как он шёл, вернее, бежал и вдруг остановился. Все бросились к нему. Среди кустарников и голубоватой травы мы увидели пересохшее русло реки, но реки, несомненно, созданной не природой! Когда-то, видимо, поток буйных вод заключен был в трубу. От большой артерии отходило множество мелких. Сейчас лишь развалины напоминают о былом величии технического гения марсианских инженеров, сумевших оросить безводные пустыни умирающей планеты.

И теперь по проложенным ими дорогам каждую весну устремляются талые воды полярных шапок. Каналы — линии жизни, по берегам расцветают растения, и это торжество весны видят земные астрономы. Давно уже нет тех, кто воздвиг изумляющие своим грандиозным размахом оросительные сооружения. Вода же сама идет по древним путям, и там, где уцелели отводы, возникают оазисы, голубеют растения, узенькая ниточка канала превращается в широкую, усеянную пятнами зелени дорогу жизни.

Трудно представить, как мы были потрясены увиденным. Правда, вряд ли мы встретим потомков строителей каналов. И всё же Марс был обителью жизни. Значит, впереди новые, интереснейшие открытия.

Горы — вообще редкость на гладком, ровном, покрытом слоем пыли Марсе. Ни морей, ни озер. Многочисленные «моря» на картах — низменности. Мы побывали у истоков каналов, удивляясь искусству марсиан, сумевших долгое время вести упорную борьбу с природой. Нам очень хочется найти и другие следы марсианской культуры, однако пока обнаружить их не удалось. Продолжаем изучение Марса.

«Алло, Земля! Говорит «Марс-один». Погода ухудшается. Всё чаще свирепствуют бури. В последнем рейсе мы нашли… мы нашли…»

Прервалась связь. Земные станции продолжали посылать сигналы, техники дежурили у приёмников. Видимо, что-то случилось на корабле. Оставалось одно — ждать. И ожидание не оказалось напрасным. В намеченный срок ракета появилась у Земли. Вот раскрывается люк, и, как когда-то первые лунные путешественники, пошатываясь, сходили по трапу, так сейчас вышли «марсиане», привезшие с собой разгадки многих секретов планеты, соседнего с нами мира, где также есть жизнь.

+++

Ещё в Блоге Толкователя о советской космической Утопии:

Космос в России становится уделом чудаков

Ленинизм в начале ХХ века был не только «электрификацией» и попыткой вестернизацией общества. Это еще и последнее политическое течение, пропитанное мистикой, на уровне алхимического преобразования не только общества, но и самого человека.

Не случайно идейным отцом советской космонавтики был назначен Константин Циолковский. Всем нам с детства рассказывалось о его технических разработках прорыва в Космос. Но очень редко, и только в кругу тогдашней элиты – от Хрущева до конструкторов и космонавтов – упоминалось об идее космизма Циолковского, на основе которого последние ленинцы собирались строить идеальное общество, фактически «Город Солнца».

***

Правила жизни Константина Циолковского

До 1917 года «основоположник космонавтики» Циолковский считался в академическом мире фантазёром и лжеучёным. Но потом лично Ленин назначил его «великим учёным». В наше время этот титул Циолковского не оспаривается, благо что зять Ельцына и мозг президента Медведева – Валентин Юмашев, является потомком «учёного». Впрочем, сам Циолковский считал себя только «запевалой», а его записки показывают всю чудаковатость «мэтра».

http://ttolk.ru/?p=24061

https://fantlab.ru/edition116766

Спасибо уважаемой Громовице Бердник за фото книги-экспоната из дома-музея Олеся Бердника!

Спасибо коллегам borch и hlynin!

http://epizodsspace.no-ip.org/bibl/lapuno...

Олександр Бєляєв… Ім'я цього письменника-фантаста викликає в уяві читача захоплюючий світ мрій, що постає з сторінок його творів.

Читач зустрічається там з людиною-рибою і людиною-птахом, дізнається про дивні винаходи і незвичайні відкриття. Разом з героями Бєляєва плаває повітряними річками на дирижаблі, опускається в морські глибини і піднімається в космос, досліджує Місяць, розкриває таємниці Венери. Читач вирушає в легендарну Атлантиду і створює підводні плантації біля морських берегів…

Творчість Олександра Романовича Бєляєва дуже різностороння. Якої б галузі письменник не торкався, він завжди розкриває щось нове, незвичайне. Про що б не фантазував Бєляєв, із сторінок його творів постають інтересні, яскраві люди.

Видатний фантаст любить малювати незвичайне у звичайній обстановці. Герої романів «Володар світу», «Продавець повітря», «Людина, що знайшла своє обличчя» діють у дуже буденній обстановці, роблячи надзвичайні винаходи. Проте читач вірить у їхню реальність.

Іноді письменник трохи змінює творчий прийом — він переносить звичайне в незвичайну обстановку. Завдяки цьому як щось цілком реальне сприймаються грандіозні картини космосу, пейзажі Місяця і Венери, казковість підводного світу.

Працьовитість і талант Бєляєва просто дивовижні. І хто знає, скільки цікавих книжок створив би він ще, якби передчасна смерть не обірвала життя цього чудового письменника.

Життя О. Р. Бєляєва не багате на зовнішні події, але воно було справжнім подвигом.

Бєляєв народився в 1884 році. Він пройшов важкий життєвий шлях. Готуючись стати юристом, студент Бєляєв одночасно займався музикою в консерваторії, працював декоратором у театрі. Діставши юридичну освіту, Бєляєв став юрисконсультом. Згодом він був бібліотекарем, вихователем у дитячому будинку і, нарешті, інспектором міліції. Тільки в 1925 році він узявся за професіональну літературну роботу.

Бєляєв спочатку жив у Москві, потім переїхав до Ленінграда, а останні роки свого життя провів у місті Пушкіно. Там його застала війна, там він і помер у січні 1942 року.

Такі основні віхи біографії письменника. Здавалося б, що в ній немає нічого особливого, хіба тільки — багато професій, далеких одна від одної. Проте доля письменника була трагічною. Ще в дитинстві з ним сталася пригода, цілком зрозуміла, якщо зважити, що майбутній письменник був романтиком і мрійником. Хлопчикові заманулося політати, він виліз на дах будинку стрибнув униз і пошкодив хребет.

Хвороба переслідувала письменника протягом усього життя. Але він мужньо боровся з нею. Його зброєю була невтомна праця. Автор книжок про пригоди на суші і на морі не міг подорожувати. Та знання і уява зробили доступними для його зору і далеку Індію, і тропіки Південної Америки, і сувору Арктику. За шістнадцять років — з 1925 по 1941 — О. Р. Бєляєв написав близько сімдесяти творів.

Захоплення й подив викликає ерудиція письменника, різносторонність його інтересів. Однаково вільно орієнтувався він у техніці, медицині і біології, океанографії і повітроплаванні, космонавтиці і астрономії, етнографії і геофізиці. Який велетенський труд стоїть за цим! Бєляєв завжди був у курсі найновіших наукових досягнень свого часу. Більше того, як письменник-фантаст, він прагнув випередити їх, заглянути далеко вперед. Про підводне телебачення, атомну енергію, політ на ракетоплані він написав задовго до того, як вони ввійшли в життя.

Талант письменника був дуже багатогранний. Бєляєв писав науково-фантастичні і пригодницькі романи, повісті, оповідання і віддавав належне нарисові, працював над сценарієм і радіопостановкою, писав рецензії і літературно-критичні статті.

Творчий шлях Бєляєва — це шлях шукань. Письменник шукав і знаходив не тільки оригінальні фантастичні передумови, цікаві теми, перспективні наукові чи технічні ідеї, а й способи розв'язати одне з найголовніших завдань, що стояли перед науковою фантастикою — створити повноцінні художні образи, розкрити характери людей. У ряді найкращих своїх творів Бєляєву пощастило розв'язати це завдання. Правильні ідеологічні позиції допомогли йому написати твори гострого соціального спрямування, які ще й досі звучать актуально. У творах письменника читач бачить дві несхожі картини — старого і нового світу: старого, де наука служить капіталові, і нового, де вона приносить людям щастя.

В основі творів Бєляєва, як правило, лежить політичний конфлікт: люди праці, люди миру і прогресу стикаються з представниками капіталістичного суспільства, носіями потворної людиноненависницької моралі. Письменник показав розтлінність того ладу, що породжує вчених-злочинців типу професора Керна або войовничих претендентів на світове панування, таких, як Штірнер та Бейлі. Бєляєв викриває царство капіталу, де навіть найцінніші наукові відкриття обертаються на шкоду людям. Зіткнення, змальовані письменником, звичайно завершуються перемогою розуму, гуманізму. Тих, хто намагається піти наперекір прогресу, чекає неминуча загибель.

В одному ряду з найкращими романами О. Бєляєва стоять його науково-фантастичні оповідання, такі, як «Хойті-Тойті» та «Амба» із серії про професора Вагнера, цікава сучасна робінзонада — «Мертва голова», а також створені письменником нариси про міста майбутнього — «Місто переможця» та «Зелена симфонія», як і нарис про Ціолковського «Громадянин Ефірного Острова», що й досі є прекрасними зразками нарисової фантастики.

Українські читачі добре і давно знають творчість О. Р. Бєляєва. Ще до війни на Україні видавалися книжки письменника. Так, наприклад, роман «Чудесне око», виданий українською мовою, вперше побачив світ на Україні.

У післявоєнні роки твори О. Р. Бєляєва, зокрема такі відомі романи, як «Людина-амфібія», «Голова професора Доуеля», «Зірка КЕЦ» «Аріель» та інші, неодноразово перевидавалися. Знову побачили світ також кілька повістей і оповідань — «Вічний хліб», «Острів загиблих кораблів», «Хойті-Тойті», «Кінець світу», «Містер Сміх», «Над прірвою».

У книзі «Небесний гість» зібрано маловідомі, але дуже цікаві твори письменника. Переважна більшість їх досі не перевидавалася. Це такі твори, як фантастична повість «Небесний гість» (1937–1938), присвячена «космічній» темі: Бєляєв змальовує незвичайну катастрофу, викликану наближенням до Землі зорі з глибин Всесвіту. Ця катастрофа для письменника тільки привід, щоб відтворити подію, рівної якій не було в історії людства — подорож у світ іншого сонця, іншої планети.

Звичайно, спосіб, з допомогою якого герої повісті потрапляють на іншу планету, вигаданий.

Проте Бєляєв так уміло пов'язує події, так правдоподібно змальовує цю дивовижну космічну подорож, що в читача не виникає ніяких сумнівів щодо вірогідності його домислу. Художніми засобами письменник стверджує глибоко матеріалістичну ідею про множинність населених світів у Всесвіті. І коли герої повісті попадають на планеті-супутнику іншої зорі в світ, який багато чим схожий на земний, читач сприймає це як закономірне торжество справжньої науки.

Тепер, у вік космічних польотів, ця ідея особливо актуальна. Сучасна астрономія вважає цілком можливою й закономірною наявність у інших зірок землеподібних супутників, на яких виникло в тій чи іншій формі життя.

Не все в повісті рівноцінне. Так, образи деяких героїв окреслені схематично. Проте «Небесний гість» — один з цікавих творів видатного радянського фантаста. Повість досі була майже невідома. Вона друкувалася в газеті «Ленинские искры» (Ленінград) і ніколи не виходила окремим виданням.

Повість «Замок відьом» було опубліковано в 1939 році, на початку другої світової війни. Події, змальовані в ній, відбуваються після вторгнення фашистів у Чехословаччину. Письменник показав, як фашисти прагнуть використати для воєнних потреб великі наукові відкриття. Для цього вони не спиняються ні перед чим, навіть перед злочинами. Як і в інших творах, сюжет повісті гострий і динамічний.

Спосіб концентрувати енергію космічних променів — фантастичне припущення. Але, користуючись ним, Бєляєв реалістично зображає долю прогресивного вченого у фашистській Німеччині.

Вивченню космічних променів у наш час надають велике значення. За цими вісниками з космосу ведуть спостереження прилади, встановлені на високогірних станціях, супутниках і космічних ракетах. І якщо сучасна наука ще не ставить проблеми використання космічних променів як джерела енергії, то вже намічаються шляхи для практичного застосування їх під час розвідування земних глибин. Проникаючи в товщу Землі і по-різному проходячи через різні породи, ці промені допоможуть краще розпізнати внутрішню будову нашої планети і виявляти корисні копалини. За межами атмосфери інтенсивність космічних променів значно більша, ніж біля земної поверхні. Цілком імовірно, що в майбутньому наука знайде способи поставити на службу людям космічні промені, які доходять до нас із глибин Всесвіту.

В основу оповідання «Ні життя ні смерть» (1926) покладено ідею російського вченого Бахмєтьєва про анабіоз, тобто такий стан охолодженого живого організму, який дуже вдало визначений заголовком цього оповідання. Але якщо Бахмєтьєв провадив досліди з комахами і дрібними тваринами, то Бєляєв піддає анабіозові людей. Повільно нагріваючи, організм можна оживити.

Так письменник, ніби на машині часу, переносить героя оповідання в майбутнє. Однак, створюючи це оповідання, Бєляєв, очевидно, не ставив собі за мету показати майбутнє — воно займає занадто мало місця, автор не скористався з тих надзвичайних можливостей, які відкриває анабіоз. А тому оцінювати оповідання треба не з точки зору такого показу.

Оповідання «Ні життя ні смерть» по суті викриває засобами фантастики капіталістичну дійсність. Анабіоз в руках підприємців — це зброя, спрямована проти робітників. Доведених до розпачу безробітних змушують на час кризи поринати в сон на грані життя і смерті.

Оповідання написане дуже живо, а гумористичні нотки в першій частині надають йому особливо привабливого колориту.

Цікава і наукова ідея твору. Можливості, які відкриває анабіоз, становлять тепер особливий інтерес для космобіологів. Якби пощастило на якийсь час припинити життєві функції людського організму, відпало б багато труднощів, зв'язаних з тривалими подорожами до інших планет і навіть до інших зірок. Радянські і зарубіжні вчені успішно провадять досліди в галузі анабіозу з різними тваринами. Часткове охолодження застосовується і до людини — під час тяжких операцій. Є підстави гадати, що в майбутньому анабіоз використовуватиметься в медицині і в космонавтиці.

Чи можлива подорож у часі, здійснена героями Бєляєва з допомогою анабіозу? Теоретично на це питання можна дати ствердну відповідь. При надзвичайно великій швидкості польоту, що дорівнюватиме швидкості світла, час на зорельоті протікатиме інакше, ніж на Землі. Цей «парадокс часу» завбачено теорією відносності. Фізики вже довели, що він справедливий для світу елементарних частинок. Але біологія тут ще не сказала свого слова, і перевірку не в мікро, а в макросвіті, причому на живих істотах, ще не проведено. Проте вже штучні супутники дадуть змогу дізнатися, чи існує завбачена теорією різниця в плині часу.

З розвитком космонавтики, зростанням швидкості польоту космічних кораблів «парадокс часу» набуватиме дедалі більшого практичного значення. І в принципі не виключена можливість, що піддані анабіозу мандрівники, повернувшись на Землю після польоту, зустрінуться з своїми потомками.

Бєляєв не цурався й гумору. В збірнику «Небесний гість» вміщено два гумористичні оповідання: «Сезам, відчинися!» (1928) та «Анатомічний жених» (1940), у яких він висміює буржуазні звичаї.

Сюжет фантастичного оповідання «Анатомічний жених» нескладний. Головний герой твору потрапляє в трагікомічну ситуацію. Сцена, коли Сідданс пересвідчується, що став прозорий, і намагається будь-що повернути собі нормальний вигляд, спочатку викликає усмішку. Та ось, попавши в скрутне становище, герой змушений виступати на підмостках! Така сумнівна артистична кар'єра може привабити тільки доведену до відчаю людину. І усмішка мимоволі зникає. Та й остання розмова Сідданса з нареченою, яка відмовилась од нього, залишає гіркий осадок. Так сумно закінчилися мрії героя про щастя…

Проблема, поставлена Бєляєвим в оповіданні «Анатомічний жених» — боротьба з утомою, — цікавить сучасну науку, яка шукає шляхів підвищення працездатності людини. Особливо це має значення в умовах космічного польоту. Тепер учені працюють над створенням препаратів, які допомагатимуть організмові витримати велике напруження, перебороти втому, сонливість, пригнічений настрій. Отже, мрія Бєляєва про перемогу над втомою і сном — не безпідставна вигадка.

Викриттю капіталістичних порядків і звичаїв присвячені також оповідання «Білий дикун» (1926) та «Зник острів» (1935).

Основою для оповідання «Білий дикун» послужила справжня подія — у 20-х роках було знайдено представника первісного племені, доти невідомого науці. Бєляєв використовує цей факт, щоб показати зворотний бік буржуазної цивілізації, яка породжує інстинкти значно гірші, ніж були в наших давніх предків.

Людина людині вовк — такий один із неписаних законів капіталізму. В гонитві за прибутками всі засоби добрі, і тому верховоди акціонерного товариства «Дирижабль» знищують споруджений в Атлантичному океані плавучий аеродром — штучний острів, який загрожував підірвати їхню монополію на користь авіаційних компаній (оповідання «Зник острів»).

Бєляєв прагнув показати багато ідей втіленими в життя задовго до того, як вони були здійснені. В 1935 році він написав оповідання «Сліпий політ» — про кругосвітній переліт на надзвуковому стратоплані. Для польоту на великих висотах стратоплан було обладнано ракетним двигуном. Письменник розповідає про літак, що летів із «майже космічною» швидкістю і міг би стати супутником Землі, якби досяг швидкості вісім кілометрів на секунду. Такі машини з'явилися значно пізніше.

Це оповідання Бєляєва не втратило наукового значення і в наші дні, коли авіація стала висотною і швидкісною.

Літаючи на супутниках-кораблях «Восток-3» та «Восток-4», Ніколаєв і Попович думали про те, що «не заторами той час, коли на зміну літакам прийдуть космічні кораблі, які перевозитимуть пасажирів та вантажі…» Героїчний політ В. Биковського та В. Терешкової — новий крок у освоєнні Космосу.

В оповіданні «Рогатий мамонт» (1938) Бєляєв торкається проблем енергетики майбутнього. Він пише про передачу енергії на великі відстані без дротів, про створення важкої і надгустої матерії з атомів, позбавлених електронів. Припускаючи можливість винайдення засобів ізоляції для такої електроактивної ядерної речовини, письменник розповідає про застосування важкої матерії як джерела енергії на літальних апаратах-електронах.

Мріючи про нові джерела енергії, Бєляєв підводить читача до думки про те, що великої густини речовину, яка зустрічається тільки в природі, наприклад, на зорях «білих карликах» або на Сонці, можна створити і штучно. Сучасна фізика працює тепер над приборканням «сонячної матерії» — плазми, що дасть у майбутньому широкі можливості для розвитку термоядерної енергетики. З другого боку, фізика високих тиснень відкриває великі перспективи для створення і надгустої речовини, такої, яка, певно, є в глибинах Землі. І хоча ідея, висловлена Бєляєвим в оповіданні «Рогатий мамонт», фантастична, сама думка про практичне застосування сил, прихованих у надрах атома, становить інтерес. Слід відзначити, що оповідання було написане в той час, коли ядерна фізика перебувала ще тільки на підступах до оволодіння внутрішньоатомною енергією.

Олександра Романовича Бєляєва справедливо вважають видатним майстром науково-фантастичного жанру. Творчість письменника переконливо свідчить про величезні можливості наукової фантастики. Цінність творів Бєляєва, в яких змальовуються перспективи розвитку науки і техніки, безсумнівна. Письменник боровся на ідеологічному фронті своєю зброєю — фантастикою, яку люблять і цінять читачі скрізь. Творчість О. Бєляєва, якого тепер знають уже багато мільйонів людей, стверджує світле, гуманістичне начало, віру в торжество ідей розуму й прогресу.

Б. Ляпунов

http://fantlab.ru/edition45628

ЗМІСТ

Олександр Бєляєв НЕБЕСНИЙ ГІСТЬ

НЕБЕСНИЙ ГІСТЬ

1. Світова сенсація

2. Де ділася Олена?

3. Дивовижна знахідка

4. Розмова на веранді

5. У пастці

6. Крізь повітряний потік

7. Неспокійний день

8. Зоря працює

9. Дорожня пригода

10. Крижаний метеорит

11. Небожителі

12. Майстерність Архімеда

13. Перед посадкою

14. Здрастуй, Бето!

15. На листку-самольоті

16. Калейдоскоп

17. Розділ з поганим початком і щасливим кінцем

НІ ЖИТТЯ НІ СМЕРТЬ

1. Містер Карлсон пропонує свій план

2. Дивний клієнт

3. Безутішний племінник

4. Воскресіння мертвих

5. Вигідне дільце

6. У кризі Гренландії

7. Повернення

8. Агасфер

9. Під зоряним небом

ЗАМОК ВІДЬОМ

1. Втікач

2. Загадкові мешканці

3. Зустріч у лісі

4. Рішучий крок

5. Новий служник

6. Горе старої Марти

7. Бунт

8. Пізній гість

9. Останнє побачення

БІЛИЙ ДИКУН

1. Птах на капелюшку

2. Неприємний візит

3. Щоденник професора Лікорна

4. Продовження щоденника

5. Адам виходить у світ

6. Домашній університет

7. Врятована Дездемона

8. Леопард у домі

9. Втеча

10. Небо над головою

11. Кінець Адама

ЗНИК ОСТРІВ

1. Коротка розмова

2. Над океаном

3. Сонячний годинник зіпсувався

4. У Гольфстрімі

5. На плоту

6. Візит у відповідь

СЛІПИЙ ПОЛІТ

1. Ловець сигналів

2. Тамничий болід

3. Стратоплан зник

4. Сліпий політ

5. «А земля ж кругла!»

РОГАТИЙ МАМОНТ

«СЕЗАМ, ВІДЧИНИСЬ!»

1. Уразливе місце Едуарда Гане

2. Неймовірна пропозиція

3. Випробування Йоганна ще не закінчилися

4. Механічні слуги

5. Ніч кошмарів

АНАТОМІЧНИЙ ЖЕНИХ

У СВІТІ МРІЇ

ЗМІСТ